АНОНС: Публічна дискусія "Українські сліди Катинського злочину"

4 квітня у Музеї війни відбудеться публічна дискусія, присвячена 85-м роковинам розстрілів польських військовополонених, здійснених органами НКВД СРСР за цілком секретним наказом партійно-державного керівництва СРСР.

На початку квітня 1940 р. почалося виконання наказу про "розвантаження таборів" – так цинічно комуністична влада окреслила фізичну ліквідацію військовополонених польських офіцерів, арештованих у вересні 1939 р. після анексії СРСР західних теренів України та Білорусі, які належали Польщі.

Ув'язнені перебували у кількох таборах на території України та Росії, а також у в'язницях щойно окупованої Західної України та Західної Білорусі. Ці події увійшли в історію під назвою "Катинський злочин", за назвою місцевості, де уперше були знайдені масові поховання.

В Україні польських військовополонених розстрілювали у кількох місцях. Передовсім це Київ (загиблих ховали у Биківнянському лісі) та Харків (поховання у с. Пʼятихатки).

Ким були безневинні жертви тоталітарного режиму СРСР? Як віднайшли місця злочинів НКВД? Як і коли відбувалися ексгумації полеглих і яким чином ушановують їхню пам'ять на меморіальному, музейному, мистецькому рівнях?

Про ці та багато інших питань поговоримо з ученим секретарем Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" Валерієм Філімоніхіним, дослідником Андрієм Амонсом і професором Інституту новітньої історії Університету Марії Кюрі-Склодовської Романом Висоцьким.

Модератор – Роман Кабачій, старший науковий співробітник Музею війни.

Коли: 4 квітня о 15:00 

Де: Музеї війни (Київ, Лаврська 27)

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.