У Полтаві демонтували дошку співробітнику НКВС Антону Макаренку

У Полтаві демонтували останню меморіальну дошку радянському педагогу і співробітнику НКВС Антону Макаренку. Дошка пам'яті була розміщена на будівлі національного педагогічного університету.

Про це інформує Полтавський офіс УІНП.

Згідно з історичними даними, 1924 року Антон Макаренко навчався у вчительському інституті.

24 лютого таку ж дошку прибрали з будівлі житлового будинку, де раніше був колишній учительський інститут у Полтаві. 25 лютого прибрали іншу дошку, яка була розміщена на будівлі Полтавського обласного протитуберкульозного диспансеру. У межах деколонізації, через приналежність до символіки російської імперської політики всі 26 вулиць і провулків у назвах яких глорифікувався Макаренко протягом останніх двох років перейменували. У тому числі 5 у Полтавській міській громаді.

Необхідно також очистити публічний простір Кременчука від трьох споруд звеличення енкаведиста Макаренка. 

"Демонтаж усіх дошок та перейменування усіх п'яти вулиць Макаренка у Полтавській громаді, і всіх 26 по області- це вагомі кроки зі зменшення чужорідного культу совєтського педагога, співробітника НКВС Антона Макаренка. Рішенням сесії Полтавської обласної ради прибрано осоружне ім'я Макаренка й з назви обласного комунального навчального закладу - "Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія", - розповів представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

Згідно з матеріалами архівної справи МВС УРСР за № 2400 Антон Макаренко з 1 липня 1935 року обіймав посаду помічника начальника відділу трудових колоній НКВС УРСР – начальника ІІ відділення цього ж відділу. 14 липня 1936 року він подав рапорт на звільнення з НКВС УРСР. А з жовтня 1936 року виконував обовʼязки керівника колонії НКВС № 5 у місті Бровари Київської області. 

У період російської окупації Полтави російською армією Антона Денікіна Макаренко служив білогвардійським загарбникам, працюючи директором полтавської школи №2 імені генерал-губернатора Малоросії князя Куракіна; на цю посаду денікінці як прихильники "єдиної і неділимої росії" призначили Макаренка у вересні 1919 року.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.