До Собору святого Юра у Львові повернули крісло Андрея Шептицького

У Собору святого Юрія у Львові передали крісло митрополита Андрея Шептицького, яке єпископ Російської православної церкви наприкінці 1980-х років вивіз на Харківщину.

Про це повідомили на сайті Львівської єпархії УГКЦ.

Під час визволення окупованих територій Харківщини і Сумщини, поблизу Курщини, військові знайшли старовинне крісло у реставратора, який розповів його історію. За словами старшого пастора протестантської громади "Гетсиманія" Валерія Марченка, у 1980-х роках митрополит російської православної церкви Никодим Руснак незаконно вивіз цю реліквію зі Львова. У 1983 році він став архиєпископом, а з 1985 по 1989 рік – митрополитом Львівським. Перед від'їздом із митрополичих палат він вивіз багато речей, серед яких і це крісло. Із Харківщини до Львова артефакт привезли українські військові.

"Це вдалося зробити завдяки зусиллям нашого капелана Юрія, який служив у Третьому інтернаціональному легіоні. Разом із побратимами він допоміг повернути крісло митрополита Андрея Шептицького", - розповів Валерій Марченко. 

Історія меблів, які могли належати митрополитові Андрею Шептицькому, вимагає детальнішого дослідження. Крісло потребує реставрації та відновлення втрачених деталей. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.