у Луцьку історик Володимир Бірчак розповів про останніх українських повстанців

Історик і сержант 13 бригади «Хартія» Володимир Бірчак у Луцьку провів публічну лекцію про останніх повстанців 1960-1967 років.

Про це пише Район.Історія. 

Володимир Бірчак шість років працював заступником директора архіву СБУ в Києві. Під час займання цієї посади, він багато часу присвятив дослідженню документів про життя націоналістів. Сам історик виріс у родині повстанців.

Володимир Бірчак порівняв вірність повстанців тримати свою присягу упродовж багатьох років і не зламатися з вірністю японців. Він розповів про бої за острів вулканічного походження Іодзімі між військами США та Японії 1944 року. Останні втратили понад 20 тисяч військовослужбовців, а ті, хто вижили, залишилися у підземному місті з власною системою криївок, і покинули його тільки у 1949 році, не знаючи, що Японія капітулювала.

"Я в жодному випадку не хочу рівняти українських повстанців з японцями, тому що це справді була імперська окупаційна армія, яка наробила дуже багато зла. Але оцей приклад як вони довго не здавалися надихнув знайти такі приклади в Україні", – додав історик. 

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Вважається, що останній бій українських націоналістів проти "совєтів" відбувся 14 квітня 1960 року. Серед бійців були Петро Пасічний "Чорний", його дружина Марія Пальчак "Стефа" і Олег Цетнарський "Іван молодший". За словами історика, вони діяли на стику Тернопільської та Івано-Франківської областей: акцію проводили в одній області, а криївку тримали в іншій. Та зрештою і їх викрили. 

Також історик поділився історією про "бурякових робінгудів" – Миколу Поголоду та його побратима, з яким переховувався на Закарпатті. У 1963 році вони прийшли на територію Тернопільської області й викрали з місцевого колгоспу вантажівку, перевдягнулися у робочий одяг і їздили по колгоспних полях, збираючи цукровий буряк. Овочі завозили в село і роздавали людям. Вже коли вони збирались повертатися на Закарпаття, їх виявив відділ КДБ. Чоловіки прийняли бій, в якому загинули.

Останній зафіксований насильний бій відбувся у селі Рукомиш Тернопільської області. Там розташовано багато печер, в одній з яких у сорокових роках оселився Юрій Михайлецький. Його виявила оперативна група КДБ у 1967 році. Противники закинули в печеру димові шашки, щоб "викурити" звідти підпильника. Але той накрив голову курткою, облив себе газом з лампи й підпалив.

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Також історик зауважив, що наразі відомо лише 30-40% про життя повстанців після шістдесятих років. Усе тому, що коли КДБ знищував документи в 1990-1991-му, то зруйнували весь науково-довідковий апарат. Багато справ зараз зберігаються під назвами "Крокодил", "Куртизанка" та подібне. Тому знайти потрібні документи серед тисячі інших вкрай складно. 

"Зараз ми живемо в найдовший період незалежності, який був в Україні. Я бачив сьогодні хлопців і дівчат, які не знають що таке Радянський Союз. У Першу та Другу світову війну ми воювали за імперські інтереси. Тоді питання держави не стояло, хоча, можливо, у хлопців і дівчат були ці речі в голові. Зараз ми маємо власну державу. Це є наш абсолют, який ми мусимо захищати… Ми зараз маємо державу, і нам не треба воювати за чужі інтереси. Тому пам'ятайте, що "плач свободи ще не дав нікому, а хто борець – той здобуває світ", – завершив свій виступ Володимир Бірчак. 

 
Фото: Волинський краєзнавчий музей

Теми

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.