У Полтаві демонтують два пам'ятники Петру І

Полтавська міська влада погодила демонтаж та перенесення двох пам'ятників Петру І – на території музею Полтавської битви та на місці його відпочинку біля Спаської церкви.

Про це повідомляє інтернет-видання "Полтавщина".

Відповідне рішення ухвалили 20 лютого на засіданні виконавчого комітету Полтавської міської ради. Наразі невідомо, куди саме будуть перенесені демонтовані пам'ятники. Кошти на перенесення надасть невідомий меценат.

Крім того, знімуть інформаційну табличку з пам'ятника коменданту фортеці Олексію Келіну та захисникам Полтави.

"Ці об'єкти не були створені для вшанування Полтави чи її жителів. Вони були маркерами імперського контролю, частиною російської пропаганди, що десятиліттями викривляла нашу історію. Україна протистоїть російській агресії не лише на полі бою, а й у сенсовому полі. Позбуваючись імперських символів, ми повертаємо собі власну історію та ідентичність. Полтава — місто української пам'яті, а не чужих колоніальних наративів!", - розповіла секретар виконкому Катерина Ямщикова.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.