Картину Віктора Цимбала "Рік 1933" внесено до Державного реєстру національного культурного надбання

До Державного реєстру національного культурного надбання внесли артефакт Музею Голодомору - картину ветерана армії УНР Віктора Цимбала "Рік 1933".

Відповідне рішення ухвалено на засіданні Експертно-фондової комісії Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, інформує Музей Голодомору.

"Картина ветерана армії УНР Віктора Цимбала "Рік 1933" є винятковою як за мистецьким осягненням трагедії української нації під час Голодомору, так і за технікою виконання. Вона стала потужним мистецьким актом викриття злочину СРСР, органічним виразом позиції художника і громадського діяча як першорядного митця ХХ ст., українського патріота та послідовного борця з комуністичним тоталітаризмом і російським імперіалізмом. Науковці обґрунтовано розглядають її як одне з вершинних досягнень Віктора Цимбала у мистецтві, а також як одне з перших зображень у візуальному мистецтві трагедії Голодомору", – наголошує на цінності твору Андрій Іванець, провідний науковий співробітник Музею Голодомору.

Митець створив свій шедевр, ймовірно, у 1933–1936 роках. На полотні поруч з прізвищем є позначка "36". Це дозволяє припустити, що час завершення роботи над картиною припадає на 1936 рік.

За спогадами дружини художника Тетяни Михайлівської-Цимбал, вперше картина була представлена на персональній виставці художника у 1936 році в Буенос-Айресі у галереї "Мюллер". Багато хто за кордоном уперше дізнався про Голодомор.

У 1962 році з нагоди вшанування 30-х роковин Голодомору художник подарував картину Українській Вільній Академії Наук у США. Через майже 60 років Управа УВАН ухвалила рішення передати картину Музею Голодомору. 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.