Від УНР до ЗСУ. Сухопутні війська випустили воєнно-історичний календар

На сторінках воєнно-історичного календаря на 2025 рік зображено 13 військових фахів армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки й сучасних Збройних Сил України.

Як вели повітряну розвідку в Дієвій армії УНР? Які газети випускала Пресова квартира Галицької армії? Як змінилися українські сухопутні війська протягом століття? Про це розповідає та показує корпоративний календар Сухопутних військ ЗС України на 2025 рік.  

Календар відкриває "нульовий" місяць, або ж "місяць перемоги". Замість очікуваних дат і днів тижня він представляє 28 перемог України над російськими загарбниками в хронологічній послідовності, починаючи від 24 лютого 2022‑го й до грудня 2024 року.

 

Кожен наступний місяць презентує певний військовий фах, який уособлює його історичний попередник і сучасний аналог. Так, наприклад, спадкоємцем кінноти армій УНР і ЗУНР є механізовані війська сучасних ЗС України, нащадками броньовиків — танки. Якщо в період Визвольних змагань 1917–1921 років зв'язківці передавали інформацію здебільшого телеграфом, то нині в їх розпорядженні — новітні цифрові радіостанції та термінали "Старлінк". Спеціальність аеророзвідника теж не нова, тільки сто років тому спостереження за ворогом вели з аеростатів, а тепер — за допомогою розвідувальних безпілотників.

Візуальний образ кожного фаху втілений діючими військовими Сухопутних військ ЗСУ та воєнно-історичними реконструкторами доби Української революції. Супровідна історична довідка дає змогу скласти уявлення про відповідний рід військ українських армій революційної доби.

 

"Вибираючи концепцію календаря, ми виходили з того, що Україна не вперше в історії боронить свою незалежність. Понад 100 років тому УНР змушена була давати відсіч агресії червоної та білої Росії, а ЗУНР боролася за своє існування в війні з Польщею. Тому авторський колектив вирішив нагадати про традицію збройної боротьби за державність і показати, яка колосальна еволюція українського війська відбулася за століття між війнами. Тим більше, що однострої та символіка сучасних Збройних сил містять чимало елементів, запозичених з Армії УНР та Галицької армії", — розповів історичний консультант проекту лейтенант Ігор Бігун, кандидат історичних наук, офіцер 1-го центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ ЗСУ.

Авторами воєнно-історичного календаря є команда 1-го центру інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ ЗСУ.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.