IN MEMORIAM: У Криму помер ветеран кримськотатарського національного руху Арсен Альчиков

В окупованому Криму помер 84-річний ветеран кримськотатарського національного руху, політв'язень часів СРСР, делегат Курултаю кримськотатарського народу кількох скликань Арсен Альчиков.

Про це повідомив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Арсен Альчиков народився у 1941 році в селі Шума Алуштинського району Кримської АРСР. У трирічному віці разом із сім'єю, як і весь кримськотатарський народ, був депортований із півострова.

Арсен Альчиков, який виріс у вигнанні, отримавши професію техніка-конструктора, ще в молодому віці влився до лав учасників кримськотатарського національного руху. Разом зі своєю дружиною Тамарою Контуганською, уродженкою Євпаторії, також активною учасницею кримськотатарського національного руху, були засуджені під час "процесу дванадцяти", що відбувся в Ташкенті у листопаді – грудні 1967 року.

У 1975 році, коли спроби повернутися на свою батьківщину для кримських татар нещадно каралися владою, Арсен Альчиков разом із сім'єю повернувся до Криму, де переніс багато репресій та переслідувань. 

"У всі роки боротьби кримськотатарського народу за повернення на свою батьківщину та відновлення кримськотатарської автономії Арсен перебував серед найактивніших учасників національного руху. У роки масового повернення кримськотатарського народу на свою батьківщину, що збіглися з розпадом СРСР та становленням незалежної Української держави, Арсен Альчиков став одним з авторитетних наставників кримськотатарської молоді, яка тисячами влилися до лав національного руху", — написав Рефат Чубаров.

Навіть після окупації у лютому 2014 року Росією Криму він залишався вірним своєму народові та батьківщині.

 

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.