Директор Національного музею історії України відповів на закиди про виїзд за кордон

Директор Національного музею історії України Федір Андрощук дав пояснення, на яких підставах перебуває за кордоном та про виконання обов'язків директора музею.

Про це пише УП.Культура.

Народна депутатка Соломія Бобровська звинуватила директора Національного музею історії України Федора Андрощука у тому, що він виїхав у відрядження і не повернувся до України. Натомість, за словами Андрощука, його перебування в Україні було тимчасовим і підлягало під дію контракту з Міністерством культури.

"Я є громадянином Швеції, де проживаю постійно вже майже двадцять п'ять років і де сплачую податки. Це мені дає необмежене право тут перебувати і користуватися всіма правами громадянина ЄС. Про моє громадянство Швеції Міністерство було попереджено і знало, що там мій дім. Тому по факту у відрядженні я не в Швеції, а в Україні", - сказав Федір Андрощук.

Також Андрощук зауважив, що три місяці тому подав заяву про звільнення тоді ще в.о міністра культури Ростиславу Карандєєву. Причиною звільнитися стала відсутність можливості продовжити терміни відрядження. Пролонгувати його було потрібно для того, щоб виконувати науковий проєкт "Швеція і Україна в історії музейних колекцій та виставкових наративах". Його підтримкою займається саме Швеція. Саме в рамках цього проєкту Андрощук видав книгу "Музей і національний проєкт".

Федір Андрощук заступив на посаду генерального директора Національного музею історії України у 2020 році. Також є дійсним членом виконавчої ради Європейської асоціації археологів з 2022. За освітою він археолог, спеціаліст у галузі скандинавістики, доктор історичних наук.

 

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.