Музею української діаспори передали архів художника та військового УНР Віктора Цимбала

Музей української діаспори отримав у дарунок цілісний архів українського художника-емігранта й військового УНР Віктора Цимбала, який частину життя провів в Аргентині та США.

Про це повідомили в Музеї української діаспори.

Дарунок музей отримав від правнука художника – Антона Цимбала, який зараз в лавах ЗСУ. На початку цього року з нагоди 25-річного ювілею музею Антон Цимбал вже поповнив зібрання 12 карикатурами та графічним портретом Гетьмана Павла Скоропадського, заклавши основу колекції творів художника. 

"Восени музей отримав ще чотири коробки з архівами Віктора Цимбала: оригінальними документами, листами, фотографіями, графічними творами, виданнями й замітками про художника київського, празького, аргентинського й американського періодів", - йдеться у повідомленні. 

Серед подарованих музею матеріалів – оригінальний лист від 28 грудня 1944 року, який написав український громадсько-політичний діяч і видавець Андрій Білопольський, який також емігрував до Аргентини. 

У листі Білопольський пропонує Цимбалу три теми для політичних карикатур: наШарля де Голля, Вінстона Черчилля й Йосипа Сталіна. Невідомо, чи були саме ці карикатури створені художником. Але серед переданих до колекції музею матеріалів є інший графічний сатиричний твір Віктора Цимбала – "Атлантійський чартер", де присутні всі три вищезгадані політики.

"Окремий розділ у творчості художника Віктора Цимбала посідають політичні карикатури. Зазвичай художник сам вигадував для них сюжети, але іноді йому надсилали пропозиції", – акцентують у Музеї української діаспори.

Наукові співробітники музею розпочали ґрунтовне опрацювання, систематизацію та дослідження архіву. 

Віктор Цимбал (1901–1968) родом з Черкащини. Свій творчий шлях розпочав у Києві в Художньому училищі, але його не закінчив. У 1919 році він ступив до лав Армії УНР. Після поразки визвольних змагань через табори інтернованих у Польщі мистець дістався до Праги, тут успішно закінчив Художньо-промислову школу. 

У 1928 році художник переїжджає до Буенос-Айреса. Завдяки підтримці Віктора Цимбала тут відкрилась українська школа, активно запрацювала "Просвіта". У 1936 році мистець розпочав працю над картиною "Рік 1933" – чи не першим твором, який усьому світові розповів про Голодомор в Україні. Помер Віктор Цимбал 28 травня 1968 року в Нью-Йорку на 67 році життя. 

 
Члени Польсько-українського об'єднання під портретом гетьмана Івана Мазепи роботи Віктора Цимбала. Перший справа – Андрій Білопольський, третій справа – Віктор Цимбал. Буенос-Айрес. Аргентина. 1950-ті
Колекція Музею української діаспори

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.