Двоє істориків відкликали свої підписи під комюніке про Волинську трагедію

Двоє українських істориків відкликали підписи під Другим польсько-українським комюніке «Польсько-український діалог порозуміння».

Про це пише Радіо Свобода.

Двоє українських істориків Микола Кучерепа та Ігор Гирич відкликали свої підписи під зверненням після його оприлюднення і скандалу, який здійнявся.

"Бачу, що українці не готові поки що сприймати саму ідею таких угод. Є позиція принциповості. Я розумію позицію тих, хто каже, що має бути тільки українське розуміння. Враховуючи інтереси такого радикального бачення, зараз, мабуть, не на часі і тому я відкликав свій підпис. Але рано чи пізно потрібно домовлятися обом сторонам. Ця річ не є популярна, потрібно йти на компроміси. Але це потрібно робити, щоб принаймні мати спільний кордон з людьми, які хочуть нас почути. Поляки нас підтримують. Не йдеться про здачу кардинальних українських інтересів", ‒ пояснив у коментарі Радіо Свобода Ігор Гирич.

У 1994 році група у складі одинадцяти польських та українських істориків оприлюднила Перше спільне комюніке за результатами конференції "Поляки та українці 1918-1948. Важкі питання". Оскільки протягом тридцяти років так і не вдалося порозумітися довкола подій у ХХ столітті, які принесли дві світові війни і спричинили польсько-український конфлікт, тому, як пояснює польський центр "Карта", "до 80-х роковин Волинських злочинів (у липні 1943 року) вирішили повторно ініціювати написання вже Другого комюніке".

У листопаді 2024 року документ підписали 24 науковці. Він передбачає оцінку польсько-українського конфлікту 1940-х років.

З критикою комюніке виступили десятки істориків. Зокрема, Володимир В'ятрович у коментарі для "Радіо Свобода"  сказав, що документ нівелює український визвольний рух і презентує історію УПА лише як польсько-український конфлікт.

"Злочини УПА представляють як реалізацію якихось планів. Натомість злочини польських підпільників показують виключно як реакцію на дії українських повстанців і українців як таких. Нічого не говориться про активні вбивства, в тому числі масові, цивільного населення, яке робили польські підпільники", – наголосив В'ятрович.

Повний список підписантів можна переглянути за посиланням.

 
Хрест на місці братської могили в селі Угли на Рівненщині

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.