Лауреатом Премії Шевельова 2024 року став письменник Мирослав Лаюк

Премію імені Юрія Шевельова за найкращу українську есеїстику 2024 року отримав письменник Мирослав Лаюк за збірку репортажів та есеїв "Бахмут".

Про це повідомляє Читомо.

Імена переможців традиційно оголосили 17 грудня, в день народження мовознавця, історика української літератури, есеїста Юрія Шевельова. Церемонія відбулася в Києво-Могилянській бізнес-школі.

Лаюк із фотографом Данилом Павловим провів кілька місяців узимку та в березні 2023 року, у період найінтенсивніших боїв за Бахмут, разом з військовими. Книга, яка вийшла у видавництві Ukraїner, складається з двох частин. Перша — це репортажі про військових які воювали на передовій. Друга складається з есеїв про історію міста Бахмут і культурну спадкоємність.

"Хоч ця книжка називається іменем міста, це — книжка про людей. Для мене книжки в цей час — це те, що робить фундамент. Іноземці, зокрема, кажуть, що ми хитка, невизначена країна. Книжки записують цей фундамент", – сказав у своїй промові Мирослав Лаюк.

Володарем спеціальної відзнаки капітули у 2024 році став Василь Махно ("Кури не літають", Видавництво Старого Лева). Його відзначили "за особливий голос в українській есеїстиці останніх двадцяти років і розбудову мостів культурного порозуміння". 

Під час церемонії також вручилили спеціальну відзнаку Радіо Культура, якою редакція нагороджує українських авторів за майстерність і новаторство в жанрі есею. Нагородою у цій номінації стало створення радіоверсії твору, яка прозвучить в етері радіо. Відзнаку отримав Станіслав Асєєв ("Мельхіоровий слон або Людина, яка думала", видавництво "Чорна гора")

Премія імені Юрія Шевельова була заснована 2013 року Українським ПЕН, Києво-Могилянською Бізнес-Школою, Видавництвом "Дух і Літера", Центром юдаїки, Українським науковим інститутом Гарвардського університету. Вона присуджується раз на рік українському авторові за художню та наукову есеїстику.

У 2023 році Премію імені Юрія Шевельова отримав письменник Олександр Михед за книжку "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення". 2021 року лавреатом Премії імені Юрія Шевельова став Андрій Бондар, 2022-го — історик Андрій Павлишин.

 
Мирослав Лаюк отримує премію Шевельова, 17 грудні 2024 року
PEN Ukraine /Кирило Русанівський

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.