Андрій Любка став лауреатом Літературної премії ім. Конрада 2024 року

Закарпатський письменник та волонтер Андрій Любка став лауреатом літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського-2024.

Про це повідомляє Польський Інститут у Києві.

Премія Конрада заснована Польським Інститутом у Києві 2007 року, вручається раз на два роки. Присуджується українському письменникові/письменниці віком до 40 років за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання. Фіналістів обрало зі списку претендентів (запропонованих 49 інституціями та приватними особами) польсько-українське журі.

Під час промови Андрій Любка згадав біографічний шлях Конрада і порівняв з теперішніми реаліями:

"Я б дуже не хотів, щоб українські письменники та  письменниці ставали біженцями, виїжджали з країни, давали життя своїм дітям в іншому світі, писали іншою мовою. Це той урок, який сім'я Конрада, його батько, як учасник антиросійських повстань, передає нам сьогодні. Колись, зрештою, треба цьому покласти край, треба зупинити цю імперію та жити на своїй землі, бути господарями, реалізуватися у своїй культурі у своїй мові. Це дуже важливо".

Андрій Любка, як лауреат премії Конрада 2024 отримає 5000 євро від Польського інституту у Києві й піврічну стипендію "Gaude Polonia" від партнера премії — Національного центру культури. Письменник повідомив, що витратить нагороду на купівлю пікапа для ЗСУ.

"Дуже складно отримувати нагороду після попередньої лауреатки — Вікторії Амеліної, адже це неймовірна і символічна відповідальність. Продовжувати те, що й роблять нині українські письменники — служити не тільки мистецтву, а й українській культурі і українському народу. Робити те, що вміємо найкраще, для загального блага і користі", - написав Андрій Любка на своїй Facebook-сторінці.

Окрім Андрія Любки, у трійці фіналістів премії були письменник Олександр Михед та поетеса, волонтерка й військовослужбовиця ЗСУ Ярина Чорногуз.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.