Федеральний архів Німеччини передав Україні оцифровані фільми, створені на українських кіностудіях на початку ХХ століття

Федеральний архів Німеччини сьогодні передав Міністру закордонних справ України Андрію Сибізі жорсткий диск із оцифрованими фільмами зі свого кіноархіву, які були створені на українських кіностудіях на початку ХХ століття.

Про це повідомили в Посольстві України у ФРН.

Відтепер фільми доступні у цифровій читальній залі Федерального архіву та будуть передані Національному центру Олександра Довженка для збереження, подальшої демонстрації та дослідження.

Це стало результатом плідної співпраці Федерального архіву з українськими партнерами у сфері кіно- та архівної справи.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга подякував німецьким партнерам за допомогу у відновленні наших культурних цінностей:

"Ці унікальні мистецькі твори та документальні фільми дають змогу зазирнути в багатовікову боротьбу України за незалежність, а також у тоталітарне радянське правління 1930-х і 1940-х років. Попереду ще багато роботи для дослідження цих та інших історичних джерел і деколонізації української історії".

Було відібрано три повнометражні та один короткометражний фільм, дві анімаційні та три документальні стрічки. За дослідженнями, деякі з цих фільмів збереглися лише у Федеральному архіві як унікальні сучасні копії на носіях з целюлозного нітрату. До них належить дитячий фільм, який вважався втраченим, "Вітаю з переходом" (1932) української режисерки Іви Григорович, однієї з небагатьох жінок-кінематографісток України 1930-х років. Фільм "Більшовицькі звірства 21 серпня 1919 року або Київські дні терору" (1919) показує неприкрашену жорстокість громадянської війни.

Список усіх фільмів (за посиланням деякі з них можна переглянути онлайн на сайті Федерального Архіву Німеччини):

  • "Більшовицькі злочини 21 серпня 1919 року, або Дні київського терору" (1919) / документальний
  • "Тамілла" (1927) / художній
  • "Шкурник" (1929) / художній
  • "Вітаю з переходом!" (1932) / художній
  • "Чванливе курча" (1936) / анімація
  • "Про пана Лебеденка" (1936) / художній
  • "Прощання на крижині" (1938) / анімація
  • "У колишньому гнізді мракобісся" (1938) / документальний
  • "По Дніпру" (1940) / документальний

"Війна проти України також спрямована на її культуру та інституції, які представляють ідентичність країни. Тому ми хочемо надіслати сигнал солідарності та підтримки. Фільми є особливими свідченнями культурної ідентичності країни, які архіви мають зберігати. Багата культурна спадщина України має бути також доступною широкій громадськості в цій країні", – наголосила  Андреа Хенгер, віце-президентка Федерального архіву.

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.