АНОНС: Дискусія "Україна в XIX столітті: суперечності національного самоусвідомлення"

8 листопада у Національному художньому музеї України відбудеться розмова з запрошеними експертами на тему "Україна в XIX столітті: суперечності національного самоусвідомлення".

Про це інформує Національний художній музей України.

У ХІХ столітті розвиток української національної свідомості стикався з протидією, яка полягала не лише в прямих заборонах з боку імперії, але й у її культурній експансії на українське середовище. В цю добу відбувалось становлення російської нації: космополітична культура феодальної верхівки змінюється націоналізмом середнього класу; орієнтація на світову класику – орієнтацією на великоруські традиції, насаджувані як загальнонаціональні. Прогрес у розбудові міст, розвитку мистецтва, освіти обертається витісненням місцевих традицій великоруськими.

Для українців ця тенденція є особливо згубною через нечіткість розмежування історичної традиції, спільність релігії та феномен російської мови, близької до книжної староукраїнської. Показовим прикладом підміни національної свідомості є постать видатного київського митця-педагога Миколи Мурашка, який пройшов шлях від чітко виявленої ворожості до насаджуваної великоруської ідентичності в 1860-х до усвідомлення себе "російською людиною" у 1890-х. Дослідження подібних феноменів дозволить краще зрозуміти суперечності національного самоусвідомлення українців, сформованого у протидії асиміляції, яку провадила бюрократична машина імперії.

Учасники дискусії:

Ігор Гирич, доктор історичних наук, завідувач сектору Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України,

Ганна Веселовська, театрознавиця, доктор мистецтвознавства, завідувачка відділу перформативних практик і сценічного мистецтва Інстиуту проблем сучасного мистецтва,

Олена Мокроусова, історикиня архітектури, пам'яткознавиця, кандидат історичних наук, заступниця генерального директора з наукової роботи Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток,

Олег Яськів, культуролог, кінознавець, директор Центру Шептицького Укриїнського католицького університету.

Коли: 8 листопада о 16:00

Де: Національний художній музей України, вул. М. Грушевського, 6, Kyiv

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.