Ярослав Грицак став лауреатом польської премії Тішнера

Премію Ярослав Грицак отримав за книгу "Україна. Вирватись з минулого" про історію України від хрещення Київської Русі до повномасштабного російського вторгнення 2022 року.

Про це повідомила пресслужба УКУ.

Професор УКУ історик Ярослав Грицак став цьогорічним лауреатом премії польської фундації о. Юзефа Тішнера та краківського католицького видавництва "Знак" у категорії – видання, які продовжують тему Тішнера "Мислення згідно з цінностями". 

Урочисте нагородження відбулося 21 листопада у Польщі.

"Якби я міг би мріяти про якусь нагороду, то премія Тішнера була би на першому місці. Я був завжди захоплений його постаттю і його філософією, а також гумором. Маю надію, що середовище УКУ виховає колись людину такого масштабу і впливу", – каже Ярослав Грицак.

Премія передбачає фінансову винагороду у сумі 50 тис. злотих. Усі гроші Ярослав  Грицак переказав благодійному фонду компетентної допомоги українській армії "Повернись живим".

Юзеф Станіслав Тішнер – польський католицький священник та філософ. Кавалер вищої нагороди Польщі – Ордену білого орла. Друг і однодумець святого Івана-Павла II, знакова постать в антикомуністичному польському русі "Солідарність". Капелан профспілки і творець теології праці. З 2001 присуджують нагороду його імені. 

 
ФОТО: onet

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.