АНОНС: Дискусія до 91-х роковин Голодомору–геноциду Українського народу

19 листопада у Києві відбудеться панельна дискусія до 91-х роковин Голодомору–геноциду Українського народу "Студії Голодомору: теорія, історія, пам'ять".

Про це інформує УІНП.

Війна, що її розв'язала путінська Росія у центрі Європи, використання агресором продовольства як зброї стали серйозним викликом людству. Оприлюднений 2022 року авторитетними міжнародними організаціями звіт "Стан продовольчої безпеки та харчування у світі" визначає реальні загрози у зв'язку з війною Росії проти України – передусім продовольчій безпеці тих країн Світу, які вже раніше стикалися з ситуаціями голоду та продовольчої кризи. Експертне середовище також попереджає про зумовлені війною можливі перешкоди, у короткостроковій та віддаленій перспективах, для досягнення важливої цілі забезпечення для усіх доступу до належного харчування: кількість людей у світі, особливо жінок і дітей, які не доїдають, може  зростати.

Подолання цих загроз, а отже і майбутнє людства, залежить від багатьох факторів. Зокрема, і від того, якою мірою буде засвоєний досвід історії Голодомору – геноциду Українського народу, наскільки ретельно і комплексно будуть досліджені, описані й критично осмислені причини, механізми та наслідки цього злочину, з урахуванням широкого історичного контексту та порівняльних перспектив.

Сьогодні пам'ять про Голодомор як злочин геноциду об'єднує українське суспільство, водночас в умовах повномасштабної війни постає питання, як у суспільстві, що щоденно переживає травми й стикається зі злочинами агресора, говорити про травми минулого і як нам сьогодні пам'ятати про Голодомор, щоби стати сильнішими, зупинити злочин геноциду на українській землі, що його нині чинить росія.

У фокусі обговорення – (пере)осмислення історіографічної традиції історії Голодомору та комеморативних практик у сучасному українському та світовому просторах.

Дві панельні дискусії охоплюватимуть, однак не обмежуватимуться, питаннями:

  • Студії Голодомору/Holodomor Studies в Україні та Світі: погляд з сьогодення у майбуття.
  • Як пам'ятати Голодомор під час повномасштабної війни: сучасні практики вшанування пам'яті про Голодомор; як говорити про злочин геноциду голодом у суспільстві, що переживає війну; пам'ять про геноцид голодом і сучасні геноцидні наміри РФ у війні проти України 

Організатори заходу:

  • Український науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору (HREC in Ukraine)
  • Український інститут національної пам'яті
  • Інститут історії України Національної академії наук України
  • Національний музей Голодомору-геноциду

Учасники першої панельної дискусії:

  • Лариса Якубова, завідувачка відділу Інституту історії України Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, докторка історичних наук
  • Олександр Гладун, заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук України, член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук
  • Людмила Гриневич, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), докторка історичних наук
  • Ірина Захарчук, професорка Рівненського гуманітарного університету, координаторка наукового напряму Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), докторка філологічних наук
  • Сергій Колісніченко, історик, педагог, координатор напряму "Інтернет Архів епохи Голодомору" Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine), віськовослужбовець ЗСУ
  • Андрій Маслюк, старший науковий співробітник Інституту психології імені Г. Костюка, доктор психологічних наук

Учасники другої панельної дискусії:

  • Леся Гасиджак, генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду
  • Антон Дробович,  голова Українського інституту національної пам'яті  
  • Олександр Зінченко, історик, публіцист, автор проєктів Суспільного мовлення, автор сценарію документального серіалу "Голодомор. Літописці"
  • Андрій Козицький, історик, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка, автор монографії "Велика брехня. Методи, наративи та динаміка заперечення Голодомору"
  • Тетяна П'янкова, письменниця, авторка роману про Голодомор 1932–1933 років "Вік червоних мурах"
  • Олесь Санін, режисер і сценарист фільму "Поводир"

Де: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16 (Укрінформ)

Коли: 19 листопада, початок о 11:00

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.