У Києві вперше пройде фестиваль "Фундамент: історії про культуру"

14–17 листопада у Національному центрі "Український Дім" пройде літературний фестиваль "Фундамент: історії про культуру".

Про це пише Читомо.

"Настав час читати глибше — час для критичного аналізу, вдумливих розмов і нішевих фестивалів. І це не пропозиція для вузької аудиторії, а запрошення для всіх охочих краще розібратися у питаннях нашої історії та культури, які сьогодні хвилюють кожного. Нині ми точно знаємо, що саме вони складають справжній фундамент розвитку суспільства", — кажуть організатори фестивалю.

Кураторки фестивалю —  головна редакторка видання "Сенсор" Анастасія Євдокимова та головна редакторка журналу The Ukreinians Богдана Неборак.

Фокусна тема фестивалю — модернізація як процес оновлення культури й суспільства, з акцентом на епоху модернізму. На вибір теми кураторок надихнуло перевидання класичної праці літературознавиці Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі". 

Захід матиме чотири складові: тематичні виставки, курована книжкова виставка-продаж, публічні події та новаторські спецпроєкти.

Тема фестивалю буде репрезентована у виставках, одна з яких присвячена "Універсальному журналу", що видавався у Харкові у 1928-29 роках, а інша — постаті Соломії Павличко. Фестивальні публічні події будуть сфокусовані на книжках про культуру, розкриють тенденції у різних сферах культури й мистецтва, обʼєднають митців, видавців, інтелектуалів у розмові довкола книжок.

Курована виставка-продаж представить видання українських видавництв та культурних інституцій за останні 2,5 роки. Книжкові стелажі будуть розташовані у спільному просторі — їх спроєктує художниця Катею Лібкінд.

У блоці спецпроєктів будуть презентовані колекція букіністики й добірка мистецького самвидаву від кураторів книгарні "Фундамент". 

У просторі фестивалю працюватиме й дитяча секція із презентаціями, обговореннями, читаннями, захопливими майстер-класами від "БараБуки". 

На відкритті фестивалю 14 листопада о 18:00 відбудеться публічна розмова про суспільний запит на знання про культуру. У назву цієї дискусії поклали слова Соломії Павличко: "Культуру не можна переписати, але можна перечитати". На події говоритимуть директорка Українського Дому Ольга Вієру, кураторки фестивалю Анастасія Євдокимова й Богдана Неборак, голова УКФ Наталя Кривда, директор Українського інституту Володимир Шейко, співзасновник книгарні "Фундамент" в Українському Домі Андрій Онищенко та модератор обговорення Олексій Ананов.

Програму фестивалю можна переглянути на сайті.

 
Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.