В Україні з'явилася вулиця на честь Революції на граніті

У Полтаві вулицю Лютневої революції перейменували на честь Революції на граніті.

Про це повідомив представник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар.

Рішенням сесії Полтавської міської ради з топонімічної мапи обласного центру прибрано російський маркер "вулиця Лютневої революції". Ця назва звеличувала політичну боротьбу у російській імперії поміж російським царатом та російськими революціонерами у формі страйків, демонстрацій, мітингів в лютому-березні 1917 року.

"Вулиця Революції на Граніті" — таку назву про українські революційні події 1990 року запропонував Олег Пустовгар як член міської топонімічної групи при Інституті розвитку міста і представник УІНП в Полтавській області і за неї проголосувала міськрада та полтавці на он-лайн платформі "Едем".

"Вдячний міський депутатам та усім небайдужим учасникам он-лайн волевиявлення, адже у міську топонімію "вписано" вагомі сенси історичної пам'яті кінця ХХ століття — студентську революцію на граніті, першу успішну політичну акцію свідомої української молоді, яка зробила неможливим підписання нового Союзного договору про "оновлений СРСР" і стала предтечею проголошення Незалежності України. Широкомаштабна акція спротиву, жертовність студентів, їхнє голодування на холодному граніті площі центру Києва з політичними вимогами повністю змінило хід вітчизняної історії у бік української парадигми", - написав Олег Пустовгар.

Революція на граніті відбувалася з 2 по 17 жовтня 1990 року. Стрижнем протестних подій було студентське голодування на площі Жовтневої революції в Києві (нинішньому Майдані Незалежності). Протести завершилися підписанням постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.