Музею Голодомору передадуть касети з записами експедицій американського дослідника Вільяма Нолла

Йдеться про матеріали наукових експедицій 1989-1994 років територією України, здійснених американським дослідником і етномузикологом Вільямом Ноллом.

Про це інформує Музей Голодомору.

Про це стало відомо 22 жовтня на презентації онлайн-архіву "Великі трансформації", платформи і проєкту, реалізованого Центром досліджень усної історії і культури за підтримки Український культурний фонд та Фундації Голодомору Holodomor Research and Education Consortium - HREC.

В основі онлайн-платформи Великі Трансформації лежать матеріали наукових експедицій 1989-1994 років територією України, здійснених американським дослідником, етномузикологом Вільямом Ноллом разом з директоркою ГО "Центр досліджень усної історії і культури" (сьогодні - засновницею та директоркою Видавництва "РОДОВІД") Лідією Лихач за участі етнологів та фольклористів Валентини Борисенко, Віри Зайченко, Лариси Новікової, Галини та Миколи Корнієнків, Антоніни Палагнюк та інших. Разом вони опитали понад 400 селян та зібрали архівні матеріали тих, хто застав часи Голодомору та колективізації УРСР.

Дослідження, а відтак і матеріали платформи, поділяли на 3 теми: Кобзарі та лірники (аудіо- та відеозаписи музичних творів у виконанні кобзарів та лірників і інтерв'ю з ними), Інструментальна та вокальна музика (записи інструментальної музики, виконаної на традиційних народних інструментах, ритуальні обрядові співи з різних етнографічних регіонів України) та Усна історія (інтерв'ю з сучасниками про трансформації селянського традиційного суспільства, що відбулися під пресом колективізації та Голодомору 1932-1933 років).

"Колекція Вільяма Нолла за своїм значенням є майже ідентичною колекції Комісії Конгресу США з питань голоду в Україні, яка працювала у 1985-1988 роках під керівництвом Джеймса Мейса. Ми в музейній колекції не маємо записів інтерв'ю з респондентами такого часу народження і часу запису, наші перші записи датуються десятьма роками пізніше. А Вільям Нолл записав людей, народжених у перші роки ХХ століття, які у дорослому віці пережили колективізацію, розкуркулення, масові голоди 1920-х і 1940-х років, Голодомор, війну та на собі зазнали всі "принади" того, що ми називаємо "колгоспним рабством". Колекція містить унікальні розповіді, наприклад про створення артілей чи ТСОЗів, що нам фіксувати вже не довелося", - зазначила Генеральна директорка Музею Голодомору Леся Гасиджак.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.