У Полтаві художниця облила червоною фарбою Монумент Слави

У Полтаві художниця Юлія Петушинська облила Монумент Слави червоною фарбою і залишила надпис з датою "03.09.24".

Про це пише Суспільне.

У Корпусному парку близько під час зміни прапорів на Монументі Слави полтавська художниця Юлія Петушинська облила монумент червоною фарбою, та залишила надпис з датою "03.09.24". У цей день російська армія випустила дві балістичні ракети по полтавському Інституту зв'язку, внаслідок чого загинуло 59 людей.

Таким чином художниця хотіла закликати до демонтажу монумента.

"Метою мистецької акції було привернення уваги суспільства на проблему існування імперських символів, а саме символів російської зброї , яка нищить наші міста і вбиває наших людей. А 03.09.24 вона знищила і наших полтавців. Символи оцієї червоної фарби, яка стікає – це кров людей, які загинули. Я хочу привернути увагу і містян, і чиновників, і вчителів, які сьогодні приходили до парку і приводили дітей", — розповіла художниця Юлія Петушинська.

 

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".