У Полтаві художниця облила червоною фарбою Монумент Слави

У Полтаві художниця Юлія Петушинська облила Монумент Слави червоною фарбою і залишила надпис з датою "03.09.24".

Про це пише Суспільне.

У Корпусному парку близько під час зміни прапорів на Монументі Слави полтавська художниця Юлія Петушинська облила монумент червоною фарбою, та залишила надпис з датою "03.09.24". У цей день російська армія випустила дві балістичні ракети по полтавському Інституту зв'язку, внаслідок чого загинуло 59 людей.

Таким чином художниця хотіла закликати до демонтажу монумента.

"Метою мистецької акції було привернення уваги суспільства на проблему існування імперських символів, а саме символів російської зброї , яка нищить наші міста і вбиває наших людей. А 03.09.24 вона знищила і наших полтавців. Символи оцієї червоної фарби, яка стікає – це кров людей, які загинули. Я хочу привернути увагу і містян, і чиновників, і вчителів, які сьогодні приходили до парку і приводили дітей", — розповіла художниця Юлія Петушинська.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.