Музей Голодомор отримав в дар найбільшу у світі колекцію творів мистецтва про Голодомор Моргана Вільямса

Американський меценат Морган Вільямс - власник найбільшої колекції мистецьких творів про Голодомор, помер 8 червня 2024 року.

Про це повідомила генеральна директорка Музею Голодомору Леся Гасиджак.

9 жовтня, під час вечора на вшанування пам'яті Моргана Вільямса, організованого U.S.-Ukraine Business Council (USUBC), Леся Гасиджак підписала договір про прийом щедрого дару - найбільшої у світі Колекції творів мистецтва та книг про Голодомор від спадкоємців американського мецената Моргана Вільямса.

"Моє музейне, менеджерське, єство несамовито радіє, бо це справді подія не тільки року, а й всього періоду незалежності. В Україну передавали мистецькі колекції, але від української діаспори, музеям дарували приватні колекції - громадяни України. Такий дар як ми приймаємо зараз, від іноземців - є першим", - написала на своїй сторінці у Фейсбук Леся Гасиджак.

Леся Гасиджак висловила подяку за таке рішення, дружині п. Лінді, доньці п. Деніз і синам пана Моргана, п. Дарену, п. Джону і п. Евану.

"По-людськи дуже шкода, що Колекцію доводиться приймати від спадкоємців, а не самого її фундатора, пана Моргана, який разом з нами мріяв про Великий музей та сильну Україну, і найголовніше: зрозумів засадниче значення пам'яті про Голодомор для становлення української нації раніше за нас", - зазначила генеральна директорка Музею Голодомору.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.