На Волині знайшли трафарети, які ймовірно належали ОУН і УПА

Металеві таблички знайшли в селі Ощів Горохівської територіальної громади.

Про це Район.Історія розповів директор музею Олег Дергай.

Трафарети випадково розкопали на одному з обійсть під час будівництва. Вони пролежали в землі на глибині 1,5 метра не менше 80 років. 

"Найімовірніше трафарети використовували для написів на стінах. Про це свідчать цвяхи більших та менших розмірів, призначені для кріплення. Таблиці є досить об'ємними. В основному – 53 на 25 сантиметрів, що дозволяло вмістити великий обсяг тексту. Написи на трафаретах – українською та російською мовами. Останньою – звернення до росіян із закликом повалити більшовицьку владу та створити свою незалежну державу", – розповів Олег Дергай.

Замість російської літери "и" в написах на табличках часто використовується українська "і". Це дозволяє припускати, що людина, причетна до написання даних пропагандистських текстів володіла російською мовою недосконало.

Не меншої уваги заслуговує манера виготовлення трафаретів. Наочним прикладом є елементи укріплення пошкоджених або невдало написаних літер. Такими, зокрема, є алюмінієві та мідні дротики, а також звичайні металеві заклепки.

"Дані таблички, ймовірно, належали повстанцям Горохівської округи ОУН-УПА та використовувалися від 1943 року. Вони містили заклики до свободи і незалежності. Зокрема, спонукали народ боротися з радянськими й німецькими окупантами", – пояснив Олег Дергай.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.