IN MEMORIAM: помер історик та голова луганської "Просвіти" Володимир Семистяга

На 75-му році життя помер історик, громадський діяч, голова луганської "Просвіти" Володимир Семистяга, який у 2014 майже два місяці провів у полоні бойовиків.

Про це повідомив член Національної спілки письменників України Євген Букет.

"Усе своє життя Володимир Семистяга присвятив утвердженню української державності. Історик за фахом, він досліджував нацистський окупаційний режим на теренах Луганщини, а відчув на собі російський. 55 днів науковець перебував у полоні бійців "ЛНР" за свою проукраїнську позицію та допомогу українській армії", – написав Євген Букет.

Семистяга був старшим викладачем кафедри історії України в Луганському державному університеті. Очолював Луганське обласне об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта". Він також був головним редактором видання "Бахмутський шлях".

У 2008 році Семистяга отримав почесне звання Заслуженого працівника освіти України. А у 2016 році — став лауреатом Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.

У 2014 році після початку бойових дій на Донбасі Семистяга 55 днів провів у полоні бойовиків угруповання "ЛНР".

"Він розповідав мені, як його намагався вербувати полковник ФСБ РФ. Обіцяв вивезти до Ростова, створити всі умови для наукової діяльності і досліджень історії, але вже під диктовку роспропаганди. У такий спосіб намагалися використати добре імʼя українського історика для просування наративів руского міра. Після рішучої відмови Семистягу вивели на розстріл. Демонстративний. В українській пресі тоді навіть зʼявилася інформація про те, що в катівнях ЛНР загинув відомий історик, і дехто з народних депутатів та інших українських діячів пропонували посмертно присвоїти йому звання Героя України", - написав на своїй сторінці у Фейсбук дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник.

Історію Володимира Семистяга окремою сюжетною лінією Олександр Скрипник вписав у свій документальний роман "Розстріляний на Донбасі "за ізмєну росії". Після звільнення Семистяга переїхав у Вишгород, що у Київській області, де брав активну участь у роботі регіонального об'єднання "Просвіти". 

Прощання з Володимиром Семистягою відбудеться 1 жовтня у Вишгороді на Київщині. На 11:00 заплановане відспівування у капличці на території районної лікарні (вулиця Кургузова, 1), о 12:00 — поховання.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.