У львівському скансені "Шевченківський гай" відкрили інформаційно-освітній центр

У Музеї народної архітектури і побуту імені Климентія Шептицького у Львові відкрили інформаційно-освітній центр.

Про це повідомили у пресслужбі Львівської міської ради.

Будівля простору – інклюзивна та безбар'єрна, у ній обладнані пандуси та доріжки для пересування на кріслі колісному, вбиральня для маломобільних людей, понижена стійка на касі, а також кімната догляду за немовлятами. Загальна площа центру – понад 1000 кв.м.

"Ми відкриваємо не лише будівлю – а цілу зону, адже зайшовши сюди, ви відкриваєте для себе те, чого не було раніше. Це нові доступні доріжки, нові об'єкти, кімната матері і дитини, дитячий освітній простір, нові доступні вбиральні для людей з інвалідністю. І дуже важливим для нас є нове велике доступне укриття, адже живемо в час війни, і саме це укриття – одна з вагомих причин, чому цей проєкт був для нас потрібний", — розповів директор музею Михайло Закопець.

Площа укриття становить понад 130 кв.м. Під час тривоги воно може прихистити близько 200 людей.

Шевченківський гай – це музей народної архітектури та побуту просто неба, розташований на території в 60 га і умовно поділений на шість етнографічних зон: бойківську, лемківську, гуцульську, буковинську, подільську, волино-подільську.

Експозиція музею налічує близько 120 пам'яток народної архітектури із західних регіонів України. У житлових та господарчих приміщеннях знаходяться предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарські та ремісничі реманенти і транспортні засоби.

 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.