В Одесі з'явилася вулиця Ніни Строкатої, проспект Князя Володимира Великого, сквер Юрія Іллєнка

В Одесі перейменували десятки топонімів на честь дисидентів, діячів часів УНР та загиблих на війні з Росією.

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомляє проєкт Деколонізація. Україна.

Вулицю Буніна в Одесі перейменували на честь української дисидентки, радянського мікробіолога та імунолога Ніни Строкатої. Вона була учасницею дисидентського руху в СРСР, співзасновницею Української Гельсінської групи.

Вулиця на честь радянського льотчика Сигізмунда Леваневського відтепер матиме назву Січових стрільців.

Вулицю Жуковського перейменували на честь Святослава Караванського - українського мовознавця, поета, перекладача, автора самвидаву, в'язня радянських таборів.

Одну з вулиць перейменували на честь вулиця Всеволода Змієнка - генерал-хорунжого Армії УНР, одиного з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. 

Проспект Добровольського в Одесі перейменовано на честь Князя Володимира Великого. А проспект Гагаріна на проспект Лесі Українки.

В місті буде провулок Івана Луценка, названий на честь лікаря, громадського, політичногоі військового діяча України, історика козацької доби. Він брав активну участь у створенні в одеської "Просвіти". Саме з його наказу в Одесі вперше піднято український стяг, як символ української державності. З одеської газети "Боротьба" відомо, що влітку 1918 року Іван Луценко брав участь в організації першої в Одесі української національної книгозбірні, до якої віддав частину власної бібліотеки.

Також з'явився провулок Госпітальєрів, Сергія Коновалова та Ігоря Балмагії, які загинули на війні. А замість бульвару Жванецького буде бульвар Військово-морських сил.

Відтепер в Одесі також є сквер Юрія Іллєнка - українського кінооператора, кінорежисера та сценариста.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.