IN MEMORIAM: Відійшла у засвіти співзасновниця та віце-президентка УАДЖІ Ольга Лабур

28 вересня внаслідок тривалої хвороби померла співзасновниця та віце-президентка Українська асоціація дослідниць жіночої історії Ольга Лабур.

Про це повідомила історикиня Оксана Кісь.

"Українська асоціація дослідниць жіночої історії глибоко сумує з приводу втрати нашої дорогої колеги Ольги Лабур, співзасновниці та віце-президентки УАДЖІ. Ольга багато років і до останньої хвилини відчайдушно боролася з важкою хворобою, однак 28 вересня пополудні у берлінському шпиталі її серце зупинилося", - написала Оксана Кісь на своїй сторінці у Фейсбук.

Ольга Лабур - кандидатка історичних наук, доцентка, від початку 2000-х працювала на кафедрі історії факультету соціології і права Національного технічного університету України "Київський політехнічний університет", була заступницею директора з міжнародних зв'язків Українського центру гендерної освіти при НТУУ "КПІ". Сфера наукових зацікавлень - історіографії жіночої історії ХХ століття, зокрема перших десятиліть радянської влади в Україні.

Її шлях до жіночої історії розпочався з участі у перших конференціях з жіночої тематики, які відбулися в Україні у 1994-1995 роках ("Жіночий рух в Україні: історія і сучасність", Одеса, 1994; "Жінки України: сучасний статус і перспективи", Одеса, 1995). Відтоді Ольга незмінно займалася жіночою і гендерною історією і як дослідниця, і як викладачка. У 1999 році захистила дисертацію "Жіночий фактор в системі суспільних відносин в Україні (XVI – XVIII ст.)" в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова. Результати своїх студій оприлюднила у багатьох публікаціях та доповідях на наукових форумах. Її монографія "Історіографічний абрис гендерних відносин в Україні" вийшла друком у Києві у 2007 р.

В межах діядьності Українського центру гендерної освіти при НТУУ "КПІ" Ольга Лабур була співорганізаторкою низки конференцій про становище жінок в освіті і науці, викладала курси з гендерної історії України. У жовтні 2010 року Ольга Лабур взяла участь в установчих зборах УАДЖІ та була обрана віце-президенткою, відтак була активною учасницею всіх ініціатив Асоціації. Навіть під час важкої хвороби вчена продовжувала дистанційно викладати та працювати над своїми дослідженнями. Її остання наукова публікація – розділ "Чому нас не організовують?": Жінки і більшовики в комунікативній взаємодії в 1919-1920 роках в Україні" у колективній монографії "Жіночі виміри минулого: уявлення, досвіди, репрезентації" була оприлюднена у грудні 2023 р.

"Ольга мала нестримно бажання жити, багато планів на подальші дослідження й до останнього - contra spem spero - сподівалася виграти ще трохи часу для них. Навіть свою хворобу вона обернула на об'єкт досліджень та соціоантропологічних рефлексій, записуючи інтерв'ю з іншими онкохворими українками в Німеччині. Смерть нашої колеги – велика втрата для жіночої історії в Україні. Найкращий спосіб вшанувати колегу - це пізнати її наукову спадщину і продовжити її справу", - написала Оксана Кісь.

У лютому 2024 Ольга Лабур провела онлайн-лекцію "Вікно можливостей": жінки як агентки соціальних змін у революційному 1917 році" в межах проекту "ЇЇлекторій: творчині української дійсності" - вдеозапис можна переглянути тут.

Також перегляньте одне з нещодавніх інтерв'ю Ольги Лабур, яке вона дала вже під час лікування у Німеччині "It's necessary for researchers, driven by ethical values, to establish historical perspective in times of crisis".

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.