Експозицію Музею історії Полтавської битви доповнили документами зі шведських архівів

У музеї історії Полтавської битви презентували оновлений розділ експозиції "Прутський похід 1711 року".

Про це пише Суспільне.

Експозицію доповнили відцифрованими документами початку ХVIII століття, які надала дослідниця шведських архівів Марина Траттнер.

"Десь з 90-х років у нас була частина тут присвячена саме битві на річці Прут. Ми вперше звернулися до цієї теми, але досліджували зрозуміло по яких джерелах. Це були листи і папери Петра І, праці Соловйова, праці Артамонова – російських істориків. Навесні Марина Траттнер запропонувала поновити цю частину експозиції, оскільки вона віднайшла чимало документів", — розповіла заступниця директора заповідника "Поле Полтавської битви" Людмила Шендрик.

Це – карти, плани битв, свідчення учасників подій, переписи листів, а також дипломатичне листування Швеції, Польщі, Туреччини, Англії, Нідерландів і Франції.

"Відсканувати це вимагає шалених ресурсів і фінансів, і ресурсів в сенсі людей. У архівістів не було часу на це, адже це було незаплановано. Я їм пояснила, що у нас вивезли цінні документи до Росії, і наших вчених не допускають до вивчення цих документів. А те що спростовувало пропаганду або суперечило — знищили", — розповіла дослідниця шведських архівів Марина Траттнер.

Прутський похід відбувся на чолі з Петром І на південь України та у Молдову під час Московсько-турецької війни. Він завершився поразкою Московського царства і підписанням Прутського мирного договору.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.