АНОНС: У Києві відбудеться наукова конференція "Національний український музей: часи, люди, долі"

Наукова конференція відбудеться в у Національному художньому музеї України 8–9 жовтня 2024 року.

Національний художній музей України спільно з Національним музеєм історії України та Національним музеєм декоративного мистецтва України до 125-річчя заснування запрошують на спільну наукову конференцію "Національний український музей: часи, люди, долі".

"5 (17) серпня 1899 року в п'яти залах Київського міського музею старожитностей і мистецтв відкрилась перша виставка, присвячена ХІ археологічному з'їзду. З цього моменту розпочалась історія трьох провідних музеїв України – Національного художнього музею України, Національного музею історії України та Національного музею декоративного мистецтва України", – йдеться в повідомленні.

Конференція присвячена історії Міського музею старожитностей і мистецтв й раніше невідомим сторінкам будівництва музею, формуванню колекцій, відділу "Старий Київ", історії бібліотеки, проєкту Миколи Біляшівського "Національний український музей", співробітникам, які жили і працювали в музеї.
 
Конференція має охопити широке коло питань з історії Київського міського музею та музеїв, які виникли на його основі, а також з розвитку музейної справи в Україні. 
 
Конференція відбудеться у змішаному форматі: офлайн і онлайн. За результатами роботи планується підготовка збірника матеріалів конференції із розміщенням на офіційних сайтах НХМУ, НМІУ, НМДМУ.
 
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.