АНОНС: Лекція Вахтанга Кіпіані "На щиті у вічність: як вшановували захисників України в діаспорі"

У Харкові започатковують цикл історичних лекцій "Як подолати Росію: спитай історика".

Якою є практика меморіалізації у світі та в Україні? Якою вона була в часи визвольних змагань? Для чого українцям Національне військове меморіальне кладовище, що має будувати, увічнювати та вшановувати памʼять про захисників і захисниць, які загинули за Україну.

"В українській діаспорі після Перших та Других визвольних змагань склались унікальні традиції поховання вояків українських армій і підрозділів - від Українських Січових Стрільців до УПА. Найбільшим меморіальним цвинтарем поза Україною є кладовище у містечку Саут Баунд Брук на сході Сполучених Штатів. Там поховано більше тисячі колишніх вояків. Серед них - генерали і козаки та козачки Армії УНР, комбатанти УГА і УСС, УПА, "Карпатської Січі" та дивізії "Галичина" (1-ої УД УНА), а також українці-колишні військовослужбовці австрійської, російської, совєтської, польської, американської армій", - пояснює Вахтанг Кіпіані.

Історик та військовослужбовець 13-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України "Хартія" Вахтанг Кіпіані багато років присвятив польовому дослідженню цього цвинтаря та доль людей, там похованих.

Коли: 10 серпня, початок о 17:00.

Реєстрація: https://forms.gle/vPvquRAHS8H8tE8a7

Організатори: 13-та бригада НГУ "Хартія", Вахтанг Кіпіані, ЦСМ "ЄрміловЦентр"

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.