В урочищі Сандармох вшанували жертв сталінського терору

5 серпня в урочищі Сандармох в російській Карелії десятки людей вшанували жертв сталінського терору.

Про це повідомляє "Меморіал".

Разом із громадськими активістами в Сандармох приїхали представники посольств та консульств різних країн – Франції, Швеції, Німеччини, Польщі, Норвегії.

Напередодні у карельській столиці Петрозаводську чинився тиск на громадських активістів, які збиралися брати участь у дні пам'яті в Сандармосі. До багатьох з них прийшли силовики, дехто зараз перебуває в поліції, зокрема, пройшов обшук у блогера Олексія Трунова. Саму акцію вшанування намагалися зірвати козаки та люди в камуфляжі.

Попри це, люди оновили пам'ятні знаки, поклали квіти, читали імена репресованих, ставили свічки біля пам'ятників розстріляним у Сандармосі.

Сандармох – урочище в Карелії, де під час Великого терору було вбито та поховано тисячі людей, в тому числі видатні діячі українського "Розстріляного Відродження". Першовідкривачем урочища був історик та член "Меморіалу" Юрій Дмитрієв – у липні 1997 року під час пошукової експедиції Дмитрієв знайшов там розстрільні ями. Пізніше на тому місці було створено цвинтар, а також пам'ятні меморіали різним групам репресованих, зокрема – українцям.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.