АНОНС: У Львові відбудеться виставка до 100-річчя від дня народження Софії Караффи-Корбут

Дім Франка у Львові запрошує на виставку графіки в межах проєкту «Софія Караффа-Корбут. Повернення».

Про це повідомили у Домі Франка.

У фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка зберігається доволі велика колекція графічних та малярських робіт художниці, які є невід'ємною частиною спадщини української культури.

Шедеврами національного графічного мистецтва вважають її ілюстрації до поеми Франка "Іван Вишенський", над якими Софія Караффа-Корбут працювала впродовж 10 років. Велика добірка – колекція графічних робіт до поеми-казки Івана Франка "Лис Микита".

У межах проєкту, роботи Софії Караффи-Корбут фахово відреставрували й оцифрували - що є продовженням попередньої культурно-освітньої діяльності Дому Франка.

Софія Караффа-Корбут народилася 1924 року у Львові. Під час Другої Світової війни навчалася на відділі малярства Державної технічної фахової школи, а згодом закінчила Львівське художньо-промислове училище та інститут прикладного і декоративного мистецтва. Працювала на Львівській скульптурно-керамічній фабриці, викладала в училищі Труша. Ілюстраторка близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад 6 мільйонів примірників, ілюструвала кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні.

Коли: 22 серпня, о 17:00

Де: Дім Франка, м. Львів, вул. Івана Франка, 150

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.