АНОНС: Презентація надходження в Україну документів Фундації імені Івана Багряного

20 серпня у Києві відбудеться урочиста презентація унікальної колекції, зібраної українською діаспорою в США – документів Фундації імені Івана Багряного, які передаються зі Сполучених Штатів Америки на постійне зберігання до Центрального державного архіву громадських об’єднань та українки (ЦДАГОУ).

Про це повідив ЦДАГОУ.

Це безпрецедентна подія останнього десятиліття, зважаючи на обсяг та цілісний характер архівного зібрання, що надходить в Україну. Ідея заснування Фундації ім. І. Багряного виникла у 1975 р. на VII з'їзді Української революційно-демократичної партії (УРДП) в Торонто (Канада) як відповідь на нагальну потребу підтримки поширення ідейних поглядів і творчості І. Багряного та інших українських митців діаспори задля реалізації визвольних процесів в Україні. Архів Фундації, що накопичувався роками, довгий час перебував під надійною опікою Української Вільної Академії Наук (УВАН, США).

Коли Фундація виконала свою місію, її очільники прийняли рішення передати увесь накопичений документальний комплекс на постійне зберігання до архівної установи України. Завдяки плідній співпраці Державної архівної служби України та Міністерства закордонних справ України, ЦДАГОУ та Архіву-музею імені Дмитра Антоновича при УВАН процес передавання та перевезення документів до України успішно розпочався і триває.

У рамках події гості заходу отримають унікальну нагоду ознайомитись з оригіналами документів УРДП та Фундації ім. І. Багряного, листуванням відомих громадсько-політичних діячів діаспори та іншими раритетними матеріалами минулого століття. Документи, зібрані Фундацією проливають світло на те, як українська діаспора зберігала свою національну ідентичність.

Під час презентації демонструватимуться автографи І. Багряного, М. Лівицького, Г. Китастого, О. Пошиваника тощо; листи українців з таборів біженців, зокрема, і до першої леді США Е. Рузвельт з проханням не повертати їх до СРСР; машинописні тижневики "Українець", що видавались та розповсюджувались на кораблях, якими українські емігранти діставались до нових країн проживання; карти із зазначенням ймовірних поселень українців; довідникипосібники для українців, що обрали для еміграції Канаду, Німеччину, Велику Британію, Нідерланди тощо.

Представлені документи дають уявлення про багатство, різноманітність та виняткову цінність отриманої колекції. До участі у заході запрошені народні депутати України, члени Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, очільники Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Державної архівної служби України, представники архівних та музейних установ, закладів вищої освіти, громадських організацій, дослідники історії української діаспори.

Коли: 20 серпня о 10.00 

Де: м. Київ, читальний зал ЦДАГОУ, вул. Генерала Алмазова, 8

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.