В афонському книгосховищі виявили 144 київських стародруків XVIII століття

Під час наукової експедиції на Святу гору Афон у книгосховищі одного з місцевих монастирів українські науковці виявили 144 київських видань, більшість з яких датовані XVIII століття.

Про це директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило написав на своїй сторінці у Фейсбук.

попередньому дописі я писав, що таких видань тут понад 60. Але тепер точно можна сказати, що їх не 60, а 144. Сам неймовірно вражений такою кількістю українських стародруків. Це тільки видання XVIII ст., а ще ж тут зберігається понад 20 рідкісних видань Київської Митрополії XVI-XVII стт. (серед них три примірники Острозької Біблії 1581 р.), про що я вже писав", - зазначив Сергій Шумило.

Найбільше надходження українських стародруків на Афон датуються з 1730-х і до 1770-х років, після чого кількість виданих в Києві видань в колекції афонського монастиря різко зменшується.

"Імовірно, серед іншого, припинення надходжень книг пов'язане з ліквідацією Катериною ІІ автономії Гетьманщини в 1764, знищенням Запорозької Січі в 1775 та остаточною ліквідацією козацького полково-сотеннного устрою України в 1781 на підконтрольних Російській імперії територіях. З цього часу, за наказом російської влади, перелаштовуються або ліквідовуються українські навчальні заклади, запроваджується жорстка цензура та видаються численні обмеження на українське книговидання", - пояснив директор Міжнародного інституту афонської спадщини.

Велика кількість українських стародруків, що зберігаються на Афоні, засвідчує тісні контакти афонських монастирів з духовенством та чернецтвом Київської Митрополії, а також з українським козацтвом та козацькою старшиною, зокрема, й гетьманами та кошовими отаманами Запорозької Січі.

Нагадаємо, на Святій Горі Афон українські науковці розпочали проект з дослідження та підготовки до видання унікального рукопису XVII - XVIIІ століть, де зафіксовані українські гетьмани та козацька старшина, які щедро жертвували на афонські монастирі. Наукова експедиція на Святу Гору Афон стала можливою завдяки підтримці The British Academy та University of Exeter

 

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.