АНОНС: Круглий стіл "Пам’ять про українських військовополонених та зниклих безвісти. Військові ритуали"

8 липня о 13:30 відбудеться експертний круглий стіл на тему: "Пам’ять про українських військовополонених та зниклих безвісти. Військові ритуали".

Про це інформує УІНП.

Десятиліття російсько-української війни позначилось значними трансформаціями в українському суспільстві, зокрема й у Силах безпеки та оборони. Оновлення зовнішньої репрезентації армії, нові сенси й традиції, наближення до стандартів НАТО – це все активізувалося після 2014 року.

Війна з Росією спонукала пригадати вітчизняну мілітарну історію, актуалізувала її та призвела до активного зацікавлення нею військовими та цивільними. Разом із тим активно вивчається і запроваджується міжнародний досвід, зокрема і в питаннях меморіалізації війни.

Нещодавно з'явилась законодавча ініціатива щодо створення прапора пам'яті про зниклих та полонених українських захисників і захисниць. У світовому контексті військової культури пам'яті це не є новою комеморативною практикою, але постає питання, яким чином вона має бути впроваджена в Україні і чи стане органічною частиною національного меморіального дискурсу?

Військові традиції й національна пам'ять – поняття дуже наближені, але як ці дві сфери перетинаються у часі великої війни? Які звичаї, ритуали та практики є доречними зараз, а які ні? Що являє собою розмаїтий світовий досвід військових ритуалів, зокрема у країнах, які є нашими союзниками і як його екологічно переймати? Які є нагальні проблеми у питаннях пам'яті з мілітарним контекстом та військових ритуалах?

Відповіді на ці запитання шукатимуть учасники експертного круглого столу.

Учасники:

Антон Дробович – голова Українського інституту національної пам'яті;

Микита Потураєв – народний депутат України, голова Комітету Верховної ради України з питань гуманітарної та інформаційної;

Юрій Гудименко – представник ветеранської спільноти ЗСУ.

До участі запрошені: представники Міноборони, Мінветеранів, МКІП, Ветеран Хабу, НВМК, ГО "Жіночий ветеранський рух".

Питання до обговорення:

- Прапор пам'яті українських військовополонених та зниклих безвісти захисників і захисниць.

- Ритуали в Силах безпеки та оборони. Історія, зміни протягом 2014 – 2022 рр.

- Яких військових практик та ритуалів потребує нині військо, ветеранська спільнота та родини учасників війни?

- Військово-ритуальна компонента на НВМК.

Локація: ІА "Укрінформ". м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16

Організатори: Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, Український інститут національної пам'яті.

Захід транслюватиметься на сайті та YouTube-каналі Укрінформу

 

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.