АНОНС: Круглий стіл "Пам’ять про українських військовополонених та зниклих безвісти. Військові ритуали"

8 липня о 13:30 відбудеться експертний круглий стіл на тему: "Пам’ять про українських військовополонених та зниклих безвісти. Військові ритуали".

Про це інформує УІНП.

Десятиліття російсько-української війни позначилось значними трансформаціями в українському суспільстві, зокрема й у Силах безпеки та оборони. Оновлення зовнішньої репрезентації армії, нові сенси й традиції, наближення до стандартів НАТО – це все активізувалося після 2014 року.

Війна з Росією спонукала пригадати вітчизняну мілітарну історію, актуалізувала її та призвела до активного зацікавлення нею військовими та цивільними. Разом із тим активно вивчається і запроваджується міжнародний досвід, зокрема і в питаннях меморіалізації війни.

Нещодавно з'явилась законодавча ініціатива щодо створення прапора пам'яті про зниклих та полонених українських захисників і захисниць. У світовому контексті військової культури пам'яті це не є новою комеморативною практикою, але постає питання, яким чином вона має бути впроваджена в Україні і чи стане органічною частиною національного меморіального дискурсу?

Військові традиції й національна пам'ять – поняття дуже наближені, але як ці дві сфери перетинаються у часі великої війни? Які звичаї, ритуали та практики є доречними зараз, а які ні? Що являє собою розмаїтий світовий досвід військових ритуалів, зокрема у країнах, які є нашими союзниками і як його екологічно переймати? Які є нагальні проблеми у питаннях пам'яті з мілітарним контекстом та військових ритуалах?

Відповіді на ці запитання шукатимуть учасники експертного круглого столу.

Учасники:

Антон Дробович – голова Українського інституту національної пам'яті;

Микита Потураєв – народний депутат України, голова Комітету Верховної ради України з питань гуманітарної та інформаційної;

Юрій Гудименко – представник ветеранської спільноти ЗСУ.

До участі запрошені: представники Міноборони, Мінветеранів, МКІП, Ветеран Хабу, НВМК, ГО "Жіночий ветеранський рух".

Питання до обговорення:

- Прапор пам'яті українських військовополонених та зниклих безвісти захисників і захисниць.

- Ритуали в Силах безпеки та оборони. Історія, зміни протягом 2014 – 2022 рр.

- Яких військових практик та ритуалів потребує нині військо, ветеранська спільнота та родини учасників війни?

- Військово-ритуальна компонента на НВМК.

Локація: ІА "Укрінформ". м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16

Організатори: Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, Український інститут національної пам'яті.

Захід транслюватиметься на сайті та YouTube-каналі Укрінформу

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.