В Одесі та області перейменували понад 400 топонімів

В Одеській області перейменували 432 назви вулиць, скверів та провулків, які містили символіку російської імперської політики.

Про це повідомила заступниця голови департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської ОВА Ярослава Різникова.

"Було прибрано назви, які містили символіку російської імперської політики, або які були присвячені особам/подіям, що підпадали під дію Закону. Частина пропозицій була надана громадськими організаціями й окремими громадянами, частина напрацьовувалась в дискусіях, часто дуже бурхливих, в рамках робочої групи, до складу якої увійшли представники Інституту національної пам'яті, громадських організацій, закладів культури, науковці", - зазначила Ярослава Різникова.

В Одесі гідно вшанували Героїв, які віддали життя за Україну у російсько-українській війні: Віталій Блажко, Ярослав Баїс, Віталій Гуляєв, Олександр Станков та інші;

Українців, які відстоювали незалежність України у різні часи нашої історії, або були відомими науковцями, митцями та освітянами: Всеволод Змієнко, Михайло Омельянович-Павленко, Іван Луценко, Святослав Караванський, Ніна Строката, Ганна Михайленко, Микола Савич, Анатолій Бачинський, Дмитро Дорошенко, Михайло Бойчук, Кіра Муратова, Олександр Ройтбурд, Зоя Пасічна, Володимир Рутківський, Ростислав Палецький, Галина Могильницька, Василь Фащенко, Михайло Болтенко, Іван Яценко та інші.

Три великих проспекти Одеси отримали нові назви - Ярослава Мудрого (колишній академіка Глушка), Володимира Великого (колишній Добровольського), а також Лесі Українки (колишній Гагаріна).
Крім того, в Одесі з'явиться тепер вулиця героїчної 28-ої бригади замість Паустовського, бульвар Військово Морських Сил замість Жванецького, замість провулку Лермонтовського 2-го - провулок Госпітальєрів - на честь добровольчої організації парамедиків, що була заснована на початку бойових дій в Україні у 2014 році.
  

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.