IN MEMORIAM: Відійшов у вічність історик Тарас Гунчак

На 92 році життя відійшов у вічність українсько-американський історик і громадський діяч Тарас Гунчак.

Про це на своїй сторінці на Фейсбук написала літературознавиця Тамара Скрипка.

"Тарас Гунчак був не лише інтелектуалом та ерудититом, а й людиною високого громадського обов'язку. З його ініціятиви і при діяльній учaсті було створено Фонд допомоги Україні, курси з української мови, літератури, історії для вчителів та офіцерів України, журнал "Військо України", 14-томне видання "Тисяча років української суспільно-політичної думки". І це далеко неповний перелік справ, для здійснення яких Тарас Гунчак віддав свої здібності і сили. Він жив на благо і високу честь України", - йдеться у повідомленні.

Тарас Гунчак народився на Тернопільщині 13 березня 1932 року. Під час Другої світової війни був кур'єром ОУН. Коли йому було 12 років, батьки виїхали в еміграцію. З 1949 року — у США.

Ступінь бакалавра і магістра здобув у Фордгемському університеті (Нью-Йорк, США). У 1956—1958 роках служив у збройних силах США. Захистив докторат у Віденському університеті.

Від 1960 викладав в університеті штату Нью-Джерсі в Ратґерсі, одному з найстаріших університетів США та найбільшому вищому навчальному закладі штату Нью-Джерсі.

Активіст наукового та громадського життя української діаспори у США. Головний редактор, співредактор часопису "Сучасність" (1984—1996) та щоквартальника "The Ukrainian Quarterly" (з 2004 р.). Член редколегій багатьох журналів.

Сфера наукових інтересів — політична історія України, Росії, Польщі XIX—XX століть. Автор численних праць, присвячених історії українських державницьких і визвольних змагань, розвиткові української політичної думки, репресіям і голодоморові в Україні. Заснував у США фонди сприяння демократизації в Україні та допомоги дітям Чорнобиля. 

Заслужений діяч науки, культури, техніки, лавреат міжнародної премії ім. П. Орлика, кавалер ордена "За заслуги".

 

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.