Вперше в Україні одну з вулиць назвали іменем Степана Хмари

У Червонограді на Львівщині одну з вулиць перейменували на честь політика і дисидента Степана Хмари.

Про це повідомила дружина Степана Хмари Роксолана.

"Вперше в Україні увіковічнили імʼя людини, яка стала легендою, і яка довго жила і працювала лікарем стоматологом в цьому місті. Звідтам його забрали до Сибірських концтаборів і звідтам потім, його було забрано і обрано (Львівський залізничний округ) до Верховної Ради ще УРСР, яку, по волі також і Степана Хмари, було перейменовано у Верховну Раду України", – написала Роксолана Хмара.

Народився Степан Хмара 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин Червоноградського району Львівської області. У 1964 році закінчив Львівський державний медичний інститут. У 1972 році брав участь у випуску підпільного журналу "Український вісник" та займався поширенням самвидаву.

У 1980 році Степана Хмару арештували та засудили до 7 років позбавлення волі та 5 років заслання за статтею "антирадянська агітація та пропаганда". Вийшовов на волю у 1987-му, долучився до відтворення української Гельсінкської групи.

Навесні 1990 року Степана Хмару було обрано депутатом Верховної Ради України. Того ж року Степан Хмара разом із Левом Лук'яненком та Михайлом Горинем створили Українську республіканську партію. Восени 1990 року долучився до Революції на граніті – голодував разом із студентами на Майдані в Києві.

Тричі обирався народним депутатом Верховної Ради України І, ІІ та IV скликань. У 2006 році Степану Хмарі було присвоєно звання Героя України із врученням Ордена Держави "За визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії". Помер 21 лютого 2024 року у віці 86 років.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.