У Національному музеї історії України показали археологічні знахідки, які Естонія повернула Україні

18 липня у Національному музеї історії України відкрилася виставка «Від моря до моря. Merest mereni», що присвячена українсько-естонській дружбі.

Про це інформує Національний музей історії України.

На відкритті Надзвичайна та Повноважна Посол Естонської Республіки Аннелі Кольк від імені естонського народу  висловила захват мужністю українців, які захищають свою країну та свою ідентичність від російської агресії, та упевненість у перемозі України над окупантами. За її словами Естонія, як держава, та як суспільство, робить все можливе задля підтримки України.

За словами т. в. о. культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва сама виставка "Від моря до моря. Merest mereni" і те що її експонати, які перебували в руках у контрабандистів, вдалося повернути Україні, є свідченням справжньої щирої та беззастережної дружби між Україною та Естонією. 

У 2016 році саме генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук, що на той момент працював у Швеції, зробив експертний висновок, який дозволив повернути до України славнозвісний "меч вікінга" кінця 10 – початку 11 ст. За його словами, цією виставкою музей прагне віддячити естонському народу за безмежну підтримку нашої боротьби проти російських окупантів. Деякі експонати, представлені на виставці, справді унікальні. Це зокрема коштовні речі хозарської культури, візантійські та європейські середньовічні монети. Таких експонатів просто немає у державних музеях.

Головні експонати виставки – 274 археологічні знахідки, які у травні цього року Естонія повернула Україні. Вони охоплюють тисячу років нашої історії: золоті та срібні прикраси скіфського та римського часів, середньовічні оздоблення упряжі хазарських вершників, монети візантійських імператорів і королів Північної Європи. Усі вони є музейними експонатами надзвичайно високого рівня, а монета короля Норвегії та Данії Маґнуса І Доброго (1024–1047), який з 1028 по 1035 рік виховувався при дворі Великого князя Київського Ярослава Мудрого та був всиновлений ним, не має аналогів у музейних зібраннях України.

Окрім того, тут представлено славнозвісний "меч вікінга", кінця 10 – початку 11 ст., який Естонія повернула ще 2016 р, так само відібравши його у контрабандистів.

Цією виставкою музей також прагне показати історичні, політичні, культурні та наукові зв'язки між нашими країнами. Перша праця найвідомішого дослідника стародавнього Києва – Миколи Закревського – побачила світ 1836 року саме в Естонії. Її можна побачити на виставці, як і низку українських літературних творів, перекладених естонською, і навпаки.

Тут також представлені ордени та відзнаки, якими нагороджували борців за незалежність Естонської Республіки у 1918–1940 роках, особисті речі Миколи Іліна – громадянина Естонії, який загинув 2020 року, захищаючи Україну.

Виставка в музеї працюватиме щодня, з 10:00 до 18:00.

Адреса Національного музею історії України: м. Київ, вулиця Володимирська, 2.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.