В Україні треба демонтувати більше сотні радянських пам’ятників

Топ-100 пам'ятників, які треба демонтувати в Україні в рамках декомунізації та деколонізації.

Цей список уклали в  громадській організації "Деколонізація. Україна"

"Це лише основні. А насправді їх в десятки разів більше. Працюємо, аби цей список суттєво зменшився", - зазначили на Фейсбук-сторінці організації "Деколонізація.Україна".

Серед них такі пам'ятники російським і радянським письменникам і поетам:

  • пам'ятник Пушкіну в Одесі на Приморському бульварі;
  • пам'ятник Булґакову в Києві;
  • пам'ятник Анні Ахматовій у Києві;
  • пам'ятник Пушкіну біля однойменного музею в Одесі;
  • пам'ятник Горькому в Одесі;
  • погруддя Пушкіну на фасаді будинку на вулиці Костянтинівській у Києві;
  • пам'ятник Пушкіну у Кривому Розі;
  • пам'ятник Пушкіну у Білгород-Дністровському;
  • пам'ятник Пушкіну у Слов'янську;
  • пам'ятник Пушкіну у Краснограді;
  • пам'ятник Горькому у Кривому Розі;
  • пам'ятник Льву Толстому в Одесі;
  • пам'ятник Пушкіну у Татарбунарах;
  • пам'ятник Пушкіну у Болграді;
  • пам'ятник Пушкіну у місті Кам'янка;
  • пам'ятник Висоцкому у Харкові;
  • пам'ятник Пушкіну у Краснограді;
  • пам'ятник Висоцкому в Одесі;
  • пам'ятник Чехову у Слов'янську;
  • погруддя Жуковському у Харкові;
  • пам'ятник Ніколаю Островському у селі Вілія;
  • пам'ятник Макаренку у Сумах.
 
 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.