У Чернігові відтепер є вулиці Бандери, Шухевича і Народного Руху

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування ще 35 вулиць і провулків.

Про це пише інтернет-видання Сіверщина. 

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування ще 35 вулиць і провулків. Відтепер у місті з'явилися вулиці на честь  голови Проводу ОУН-б Степана Бандери, головнокомандувач УПА Романа Шухевича, Народного Руху та Гельсинської спілки.

Згідно з прийнятим рішенням міськради перейменовано:

1. Вулицю 50 років Перемоги на вулицю Пам'ятна;
2. вулицю Авдєєнка на вулицю Анатолія Погрібного;
3. вулицю Академіка Павлова на вулицю Тролейбусна;
4. провулок Академіка Павлова на провулок Тролейбусний;
5. вулицю Академіка Рибакова на вулицю Анатолія Шкурка;
6. вулицю Андрусенка на вулицю Ігоря Качуровського;
7. вулицю Гастелло на вулицю Артилеристів;
8. вулицю Генерала Пухова на вулицю Володимира Коваленка;
9. вулицю Герцена на вулицю Романа Шухевича;
10. вулицю Добролюбова на вулицю Братства Тарасівців;
11. вулицю Доценка на вулицю Соборності;
12. вулицю Комарова на вулицю Корюківська;
13. вулицю Ломоносова на вулицю Ґельсінської спілки;
14. вулицю Макаренка на вулицю Пласту;
15. вулицю Малиновського на вулицю Івана Виговського;
16. вулицю Маресьєва на вулицю Ветеринарна;
17. вулицю Мечникова на вулицю Юрія Мушкетика;
18. вулицю Олександра Молодчого на вулицю Оборонців Чернігова;
19. вулицю Підводника Китицина на вулицю Прикордонників;
20. вулицю Попова на вулицю Степана Бандери;
21. провулок Попова на провулок Степана Бандери;
22. вулицю Полєтаєва на вулицю Олени Пчілки;
23. провулок Полєтаєва на провулок Степана Носа;
24. вулицю Сагайдак на вулицю Седнівська;
25. провулок Сагайдак на провулок Седнівський;
26. вулицю Сєрікова на вулицю Вадима Модзалевського;
27. провулок Сєрікова на провулок Вадима Модзалевського;
28. вулицю Таранущенка на вулицю Прилуцька;
29. вулицю Фікселя на вулицю Куренівка;
30. провулок Фікселя на провулок Куренівський;
31. вулицю Ціолковського на вулицю Народного руху;
32. вулицю Цимбаліста на вулицю Олександра Корнієвського
33. вулицю Чайкіної на вулицю Підлісна;
34. вулицю Шмідта на вулицю Менська.
35. вулицю 77 Гвардійської дивізії приєднали до проспекту Левка Лук'яненка зі зміною нумерації будинків.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.