IN MEMORIAM: На фронті загинув історик Вячеслав Залевський

Вячеслав Залевський був волонтером Центру історії Вінниці та Музею Вінниці.

Про це повідомили у Музеї Вінниці.

Вячеслав народився 12 грудня у селі Пиковець Хмільницького району на Вінниччині. У 2021-му завершив навчання на Історичному факультеті ВДПУ імені Михайла Коцюбинського. Був активним членом клубу військово-історичної реконструкції "Лев і Архангел" Вінницького історичного товариства.

Як волонтер систематично допомагав у роботі Центру історії Вінниці, а згодом Музею Вінниці, брав участь у міжнародних, всеукраїнських та регіональних музейних проєктах і виставках, зокрема міжнародній виставці "За волю України" спільно з Національний музей історії України у Другій світовій війні. 

На початку 2024 року добровільно приєднався до лав 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України, служив у роті вогневої підтримки у складі мінометного розрахунку.

Загинув під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку. 

"Я з гордістю скажу: цей хлопчина зробив більше, ніж я та більшість людей, які знаходяться поруч зі мною. Він був саме тією людиною, якою пишаються командири. Тому наше завдання – ніколи не забувати таких бійців та допомагати родині, яка виростила цього тигра", - зазначив командир воїна.

У Вячеслава залишились мати, батько та два молодші брати. Допомогти родині можна тут: https://send.monobank.ua/jar/5ScYLwExhh

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.