На Афоні досліджують унікальний козацький рукопис XVII-XVIII століть

На Святій Горі Афон українські науковці розпочали проект з дослідження та підготовки до видання унікального рукопису XVII - XVIIІ століть, де зафіксовані українські гетьмани та козацька старшина, які щедро жертвували на афонські монастирі.

Про це повідомив директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило.

У рукописі записані знатні козацькі роди гетьманів Івана Самойловича, Івана Мазепи, Данила Апостола, Івана Скоропадського, полковників Леонтія та Павла Полуботків, Василя Борковського, Якова Лизогуба, Семена Палія, Івана Обидовського, Федора Топольницького, Івана Черниша, Василя Котляревського та багатьох інших.

Серед церковних діячів увагу істориків привертають перераховані в рукописі роди архєпископа Феодосія Чернігівського, митрополита Стефана Яворського, єпископа Львівського Іосифа Шумлянського, архимандритів Києво-Печерських Варлаама Ясинського та Мелетія Сухевича, ігуменів Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосія Софоновича та Сильвестра Головчича, ігумена Київського Пустинно-Микільського монастиря Іоасафа Кроковського та інші.

Цей рукопис є унікальною пам'яткою та важливим джерелом як до біографій української козацької старшини, так і історії зв'язків українських гетьманів та козацтва з центром православного чернецтва на Святій Горі Афон в XVII – XVIIІ ст.

"Чималий інтерес являє записаний серед ктиторів та жертводавців афонського монастиря гетьман Іван Мазепа з усім своїм родом. На сьогоднішній день, напевно, це найбільш повні свідчення про рід Мазепи. Найцікавіше, що одразу після імені Івана Мазепи йде ім'я Марії, а потім його батьків Стефана і Магдалини. Найімовірніше, на другому місці записане ім'я дружини Мазепи.

Цей факт ставить під сумнів поширене у вітчизняній історіографії припущення, що дружиною Мазепи була старша за нього удова Ганна Фридрикевич, оскільки у цього афонському пом'янику імені Ганни немає. Таким чином можна припустити, що звали дружину І. Мазепи не Ганна, а Марія. Цей факт ставить ще більше питань, аніж відповідей, а тому вони потребують подальших досліджень і пошуків", - написав Сергій Шумило.

Проект планували розпочати під егідою Інституту історії України НАН України ще у лютому 2022. Разом з істориком Олександром Алфьоровим планували вирушити на Афон і вже були куплені авіаквитки на 25 лютого, але за день до того розпочалась війна й українську наукову експедицію на Афон тоді довелося скасувати. Відновити проект вдалося за підтримки The British Academy та University of Exeter.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.