АНОНС: Публічна лекція Наталії Старченко "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст."

25 червня у Києві відбудеться публічна лекція історикині Наталії Старченко "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст.".

Про це інформує Польський інститут у Києві.

"Дорогі друзі, ми раді повідомити про відкриття Історичного клубу в Польському Інституті у Києві! В рамках цього проєкту ми будемо запрошувати відомих істориків і обговорювати часом складне, але водночас цікаве минуле. Зустрічі стануть платформою для обговорення важливих тем польської та української історії. Нашою першою запрошеною лекторкою стане відома історикиня Наталія Старченко, яка проведе лекцію на тему: "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст."", - йдеться в анонсі.

Як відомо, за що б на позір не йшлося шляхті у з'ясуванні взаємин – про землю чи високу політику, насправді все провадило до честі. Бо вона, честь, цінувалася над життя. Тому будь-яка образа, справжня чи гадана, вимагала негайної публічної реакції, адже "шляхтичеві на собі носити образи не годилося".

Тож передусім потрібно було якнайширше оголосити про кривду, а то й записати скаргу в судовій канцелярії, потому ж – дати кривдникові "одповідь", себто оголосити про свою готовність мститися до самої смерті. А що б він не мав сумнівів у намірах скривдженого – викликати його на поєдинок, усно чи письмово.

Які були подальші сценарії конфлікту? Чи був у стані суд припинити це змагання за честь? Як спільноти замирювали своїй членів? Про це йтиметься в лекції. А водночас про те, чи був цей спосіб сваритися й миритися ексклюзивним для шляхти.

Коли: 25 червня, 19:00.

Де: Aмерікан Юніверсіті Київ (Будівля Київського річкового вокзалу, Поштова площа, 3)

Реєстрація обов'язкова: https://forms.gle/ZZwLQyw2rGhLHkC27

 

Юрій Шевельов. Що не увійшло і не могло увійти до книги спогадів?

Спогади Юрія Шевельова із назвою "Я – мене – мені… (і довкруги)", оприлюднені на початку 2000-х років, пролили світло на досі невідомі сторінки життя і діяльності видатного філолога, славіста-мовознавця, професора низки престижних університетів світу, багаторічного президента Української вільної академії наук. Шевельов не випадково обрав таку багатозначну назву. Вона цілком підійшла б і для назви справи агентурної розробки, яку завели на нього в мгб урср. Хіба що у трішки зміненому вигляді – "Він – його – йому… (і довкруги)". Натомість справі дали назву "Шевченко".

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.