АНОНС: Публічна лекція Наталії Старченко "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст."

25 червня у Києві відбудеться публічна лекція історикині Наталії Старченко "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст.".

Про це інформує Польський інститут у Києві.

"Дорогі друзі, ми раді повідомити про відкриття Історичного клубу в Польському Інституті у Києві! В рамках цього проєкту ми будемо запрошувати відомих істориків і обговорювати часом складне, але водночас цікаве минуле. Зустрічі стануть платформою для обговорення важливих тем польської та української історії. Нашою першою запрошеною лекторкою стане відома історикиня Наталія Старченко, яка проведе лекцію на тему: "Як сварилися й мирилися в XVI та XVII ст."", - йдеться в анонсі.

Як відомо, за що б на позір не йшлося шляхті у з'ясуванні взаємин – про землю чи високу політику, насправді все провадило до честі. Бо вона, честь, цінувалася над життя. Тому будь-яка образа, справжня чи гадана, вимагала негайної публічної реакції, адже "шляхтичеві на собі носити образи не годилося".

Тож передусім потрібно було якнайширше оголосити про кривду, а то й записати скаргу в судовій канцелярії, потому ж – дати кривдникові "одповідь", себто оголосити про свою готовність мститися до самої смерті. А що б він не мав сумнівів у намірах скривдженого – викликати його на поєдинок, усно чи письмово.

Які були подальші сценарії конфлікту? Чи був у стані суд припинити це змагання за честь? Як спільноти замирювали своїй членів? Про це йтиметься в лекції. А водночас про те, чи був цей спосіб сваритися й миритися ексклюзивним для шляхти.

Коли: 25 червня, 19:00.

Де: Aмерікан Юніверсіті Київ (Будівля Київського річкового вокзалу, Поштова площа, 3)

Реєстрація обов'язкова: https://forms.gle/ZZwLQyw2rGhLHkC27

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.