Історика Олександра Сосіновича засудили до 5 років вʼязниці за антиукраїнські дописи

Дніпровський районний суд міста Києва визнав 49-річного Олександра Сосіновича винним у злочинах проти основ національної безпеки.

Про це повідомляє "Судовий репортер" із посиланням на вирок від 6 червня.

Сосінович має історичну і правничу освіту й на початку 2000 років близько двох років працював вчителем історії. У 2005-2011 роках він був коректором у партії Наталії Вітренко. Як він сам пояснював у соцмережі, його звільнили, коли у неї закінчилися гроші на зарплату. А потім він став безробітним, бо після Вітренко його, начебто, цуралися роботодавці. 

Киянин розміщував антиукраїнські пости в соцмережах.

У 2008 році киянин зареєструвався у "Вконтакті" та "Facebook", та став розміщувати там антиукраїнські пости. Згодом, у 2015 році він вітав "Новоросію", а у 2016-му писав, що Крим — російський, що в Україні засилля "нациків" із цим повʼязував власне безробіття і невлаштованість. 

У соцмережах Сосінович розповідав, що він народився у Києві, але в паспорті записався "русскім", бо сам там захотів. Жалівся у соцмережах, що не може поїхати до Росії, бо мусить доглядати паралізовану матір після інсульту. При цьому, у 2021 році Дніпровський райсуд Києва розглянув понад 10 адмінпротоколів про домашнє насильство психологічного і фізичного характеру Сосіновача до його матері.

Вперше за антиукраїнську позицію чоловіка судили у червні 2023 року. Йому інкримінували виправдування збройної агресії Росії. Тоді киянина засудили до 5 років позбавлення волі, звільнивши з іспитовим строком 2 роки. А вже через 3 тижні після цього було нове зареєстроване кримінальне провадження проти історика.

Наразі чоловік отримав 5 років в'язниці із забороною обіймати посади в органах влади на 2 роки. Цей вирок можуть оскаржити.

 

Юрій Шевельов. Що не увійшло і не могло увійти до книги спогадів?

Спогади Юрія Шевельова із назвою "Я – мене – мені… (і довкруги)", оприлюднені на початку 2000-х років, пролили світло на досі невідомі сторінки життя і діяльності видатного філолога, славіста-мовознавця, професора низки престижних університетів світу, багаторічного президента Української вільної академії наук. Шевельов не випадково обрав таку багатозначну назву. Вона цілком підійшла б і для назви справи агентурної розробки, яку завели на нього в мгб урср. Хіба що у трішки зміненому вигляді – "Він – його – йому… (і довкруги)". Натомість справі дали назву "Шевченко".

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.