У Франції відкрилася виставка "Від Голодомору до російсько-української війни"

З 18 травня у Музеї Опору французького міста Лімож розпочала роботу виставка "Від Голодомору до російсько-української війни". Для цього проєкту Музей Голодомору надав експонати зі своєї фондової колекції.

Про це повідомили у Музеї Голодомору.

Це перший випадок за роки роботи інституції, коли музейні артефакти поїхали експонуватися за кордон.

"Для нас – це можливість розповісти французькій аудиторії про історію Голодомору та привернути увагу до сучасних злочинів РФ проти України. Окрім того, Музей Опору в Ліможі присвячений історії французького спротиву під час Другої світової війни і розповідає зокрема про роль французьких комуністів в ньому. Ми пам'ятаємо історію заперечення Голодомору деякими французькими політичними і культурними діячами, які тривалий час симпатизували СССР. Ініціатива Музею Опору показати таку виставку свідчить про їхню політику відкритості та критичний підхід до подій минулого", – розповідає завідувачка експозиційно-виставкового відділу Музею Голодомору Яна Гринько.

Артефакти з колекції Національного музею Голодомору-геноциду є основою цієї виставки. Автентичні речі початку XX ст. розповідають історії українців, які жили в роки Голодомору. Це дерев'яна ложка Парфила Кравчука з Житомирщини, який врятував онуку з її сином. 

Скатертина Олексія Воблого і його фото з учнями початку 1930 р., що розповідає історію виняткової людяності і відваги вчителя, який врятував від голодної смерті усіх дітей села Піскошине в Запорізькій області. Ручний млин, який створив під час Голодомору невідомий український селянин для перемелювання зерна чи в більшості випадків сурогатів, адже звичайні жорна комуністи вилучали або розбивали, щоб люди не мали змоги готувати їжу.

Серед представлених експонатів також листи південно-африканського інженера Джеррі Бермана, які він писав родині зі Станиці Луганської в 1933 році, ставши свідком винищення українців. Чільне місце в експозиції посідає книга французького політика Едуарда Ерріо, в якій він пише про свій візит до України в 1933 році і заперечує Голодомор. Це показовий зразок наслідків брехні і пропаганди та спотворення правди про трагічні події в радянській Україні.

Загальна кількість переданих на виставку експонатів становить 30 предметів. Кожен з артефактів свідчить про різні факти та аспекти історії Голодомору.

Експонати доповнюють плакати виставки "Голодомор: совєтський геноцид", які були підготовлені командою Музею Голодомору та перекладені французькою мовою Асоціацією Annecy Ukraine. 

Експозиція продовжується в наступній залі Музею Опору розповіддю про міждержавні відносини між Україною і Росією від 1991 року, коли розпався Совєтський Союз, та до 2024-го, коли російське повномасштабне вторгнення перебуває в розпалі. Цей контент ілюструють фотографії з колекції Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні "Музею Революції Гідності" (три українські революції) та світлини російської війни проти України, зроблені французьким фотографом українського походження Юрієм Білаком. 

Працюватиме виставка в Ліможі до 23 вересня цього року.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.