Помер меценат Морган Вільямс, власник найбільшої колекції мистецьких творів про Голодомор

У віці 84 роки в Каліфорнії помер президент Американсько-української ділової ради (USUBC), меценат Морган Вільямс.

Про це повідомили в Музеї Голодомору.

На початку 1990-х років пан Вільямс опікувався питаннями сільського господарства в Україні та дізнався про Голодомор 1932—1933 років. А коли познайомився з дослідником Голодомору Джеймсом Мейсом, то відкрив для себе ще більше подробиць про страшну і вражаючу історію чужого народу. Перейнявся цим настільки, що почав колекціонувати твори живопису на тему Голодомору. Виявилося, що мистецьких робіт про це не так і багато: українські художники в 1990-ті роки все ще боялися звертатися до цієї проблематики.

Тоді він став заохочувати українських художників до цього. Картина за картиною і почалася вимальовуватися збірка, якій сам Морган Вільямс дав назву "Полотна, яких ніколи не було". За аналогією з Голодомором, якого для світової спільноти довгий час теж "не було", оскільки Радянський Союз правду про нього замовчував і приховував. Зараз колекція нараховує близько двох тисяч одиниць – картин, гравюр, плакатів і марок про Голодомор.

Ця колекція неодноразово експонувалася в Україні та світі, розповідаючи мовою живопису правду про геноцид українців. "Дуже й дуже важливо наочно розповідати про цю трагедію, оскільки зображення варті більше, ніж тисячі слів", – наголошував Морган Вільямс.

"Батько наш любив Україну й український народ. Нас втішає усвідомлення того, що за ним сумуватиме так багато членів спільноти. Слава Україні!", – написав Дарен Вільямс, син пана Моргана.

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.