АНОНС: Презентація книг Генрика Літвіна про шляхту на українських теренах

2 червня у Києві відбудеться презентація книг Надзвичайного та Повноважного Посла Республіки Польща в Україні (2011-2016) професора Генрика Літвіна.

"З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648)" (К.: Дух і літера, 2016)  

Книга є результатом двадцятирічного інтересу автора ранньої українською історією. У центрі його досліджень - шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини. Автор пов'язує в густе мереживо пологи, сім'ї, клани, фокусує увагу не тільки на представників еліти, а й вихоплює в минулому цілком пересічних людей. Він ретельно аналізує, як убожіли і збагачувалися окремі роди, і в той же час - як земля конвертувати в нематеріальне багатство - престиж в суспільстві.

Автор також стосується ряду суперечливих питань перебування українських земель у складі Речі Посполитої. Це перш за все - політична і культурна "полонізація" української шляхти: її окатоличення, експансія польської шляхти на схід і т.п. За допомогою цих музичних фрагментів минулого автор показує, як з своєрідною автономії російських земель в Речі Посполитої Двох Народів виникає і затверджується "російський народ" як Третій суб'єкт федерації.

 
"Злука поштивих народів: польського, литовського, руського. Волинь і Київщина в Люблінській унії" (К.: Ніка-центр, 2021)

Акт підписання Люблінської унії 1569 року та події, що йому передували, розглянуто під особливим ракурсом. Описуючи процес творення держави Речі Посполитої Обох Народів, автор розгортає перед читачем цілісну картину, що відображає дію шляхетської демократії на практиці. Водночас головну увагу зосереджує на приєднанні до Корони Волинської та Київської земель, що раніше входили до складу Великого князівства Литовського.

На підставі прискіпливого аналізу відомих раніше й недавно опублікованих історичних джерел відводить українській шляхті важливу роль у формуванні нового державного організму: виступивши на Люблінському сеймі з власними вимогами, вона заявила про свої прагнення стати третім, поруч з поляками та литвинами, політичним народам Речі Посполитої.

Коли: 2 червня, 18.00 — 19.00

Місце: Музей книги і друкарства, вул. Лаврська, 9 (на території Києво-Печерської лаври, бічний північний вхід (економічні ворота)

Модераторка — професор Наталія Старченко.

Реєстрація обов'язкова: https://forms.gle/pF76itqwFWzfGRr46 

 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.