АНОНС: Презентація перевидання "Набої для розстрілу" Гелія Снєгірьова про справу СВУ

На Книжковому Арсеналі презентують перевидання "Набоїв для розстрілу" Гелія Снєгірьова – це розслідування про справу "СВУ" 30-х років.

31 травня на Книжковому Арсеналі видавництво "Комора" презентує одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х – "Набої для розстрілу" українського режисера й письменника Гелія Снєгірьова.

У презентації візьмуть участь письменниця Оксана Забужко, кінознавець Сергій Тримбач, доктор історичних наук Юрій Шаповал та історик і публіцист Олександр Зінченко.

Вони говоритимуть:

- про приголомшливе розслідування Гелія Снєгірьова як одну з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор заплатив життям

- як радянські спецслужби фабрикували справу, з якої почалася сталінська "гібридна війна" проти України 

- чому "Набої для розстрілу" – це своєрідний підручник чекістських технік, і чому зараз ми маємо досконало їх вивчити.

"Нарешті вона повертається до читача – одна з головних книжок українського "задушеного Відродження" 1970-х, за яку автор тоді заплатив життям: єдине, зроблене ще "по живих слідах" (за розпитами зацілілих свідків) дослідження вікопомного трагічного "процесу СВУ", без знання якого ні історія Голодомору, ні загалом історія України у ХХ столітті ніколи не буде повною.

Сьогодні, в умовах нової геноцидної війни Кремля проти України, "Набої для розстрілу" читаються як своєрідний підручник чекістських технік "намовляння до колаборації", конче потрібний нам усім не лише з історичного, а й із цілком прагматичного інтересу. Снєгірьову вдалося вивести на яв механізм, за яким чекісти "розвели як котят" (с) довірливу вкраїнську інтеліґенцію старої європейської школи, переконавши жертв "підіграти" катам у сценарії власного вбивства, – і це якраз той урок історії, що має бути засвоєний у кожній українській родині, яка прагне дожити до Перемоги", – говорить про книгу письменниця Оксана Забужко.

Гелій Снєгірьов народився в 1927 році в Харкові у родині літератора. Навчався на акторському факультеті Харківського театрального інституту. Згодом переїхав до Києва, де працював на "Укркінохроніці" режисером, завідувачем сценарного відділу, а ще протягом семи років був головним редактором.

У 1966 році Снєгірьов зафільмував несанкціонований мітинг до 25-х роковин розстрілів євреїв у Бабиному Яру. Там виступали Іван Дзюба, Віктор Некрасов та інші діячі. За це режисера понизили на посаді, а вже згодом вимагали публічно засудити свого багаторічного друга, письменника Віктора Некрасова.

У цей час дядько режисера, український письменник ​Вадим Собко, переконував його, що політично продати друга й привселюдно зректися дружби – ​це цілком нормальний радянський учинок, навіть мати Гелія свого часу донесла на молодих ватажків "СВУ" до ЦК комсомолу. Так він штовхнув племінника до вивчення справи "СВУ".

Автор закінчив роман 1976 року, але не поспішав публікувати: переживав, що основному свідку – Борису Матушевському – кадебісти не дадуть після цього жити. 1977 року Борис помер, і Гелій передав текст для публікації за кордоном.

За Снєгірьовим розпочали цілодобове стеження, а 22 серпня 1977 року заарештували. Після катувань у тюремній лікарні, де Гелій написав "розкаяння" й наклеп на Некрасова, його перевезли у Жовтневу лікарню, де той доживав свій вік і дивом залишив по собі ще один текст – "Тюремний щоденник", де описував усе, що з ним відбувалося у вʼязниці.

"Набої для розстрілу", а перша назва "Ненько моя, ненько…" – це лірична розвідка Гелія Снєгірьова про судовий процес над учасниками "Спілки визволення України", де провідних українських інтелектуалів, культурних і громадських діячів влада звинуватила в антирадянській діяльності, засудила до ув'язнень і так позбавила українське селянство "головних голосів" акурат за два роки до Голодомору.

Гелій Снєгірьов за вирізками з газет і свідченнями підсудного Бориса Матушевського реконструює судилище у справі "СВУ", підкреслюючи його театральність і вже в 1970-х роках доходячи висновку, що воно було цинічно сфабриковане. 

Коли: 31 травня, презентація розпочнеться о 10:15.

Де: на Видавничій сцені.

 

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.