У Києві біля Національного музею історії України знесли незаконно побудований "храм-МАФ"

У Києві демонтували будівлю, яку самочинно звела релігійна громада УПЦ МП на території Національного музею історії України в буферній зоні ЮНЕСКО.

Про це повідомили у Національному музеї історії України.

16 травня 2024 року Державна виконавча служба України забезпечила виконання судового рішення про демонтаж незаконної споруди, яка у різних формах проіснувала на території Національного музею історії України з 2006 по 2024 рік.

"Багато людей сприймають музей лише як спеціальну будівлю, у якій зберігаються та експонуються памʼятки історії й культури. Але є музеї особливі, які варто розглядати в нерозривному звʼязку з територією, на якій вони розташовані. Такими прикладами є Парфенон з Акрополісом у Греції та Капітолійський пагорб у Римі з памʼятками всесвітнього значення. У Києві таким місцем є Старокиївська гора із садибою Національного музею історії України, що утворюють цілісний комплекс із будівлею установи.

Чимало людей нині можуть вказати, де на території нашого музею колись були язичницькі поховання, князівські палаци й Десятинна церква. Утім варто памʼятати, що цими знаннями ми зобовʼязані не так писемним джерелам, як відкриттям археологів, що дозволили точно локалізувати історичні обʼєкти. На цій досить невеликій садибі досліджені залишки не тільки згаданого храму, а й споруд і поховань, датованих часом до прийняття християнства і пов'язаних з історією України і низки інших країн Європи.

Національний музей історії України прагне забезпечити максимальний доступ громадян до нашого спільного місця пам'яті. Для цього необхідно усунути всі перешкоди, особливо якщо на те є всі законні підстави", - йдеться у повідомленні Національного музею історії України.

У планах музею – використання території і, зокрема, звільненої ділянки для проведення просвітницьких заходів і дитячих програм, присвячених як давньому минулому, так і сучасній історії України. Також у майбутньому плануються археологічні дослідження ділянок, що досі не були вивчені або не стали експозиційними обʼєктами.

Нагадаємо, у 1998 році київське землеуправління передало музею історії земельну ділянку. У 2004 році тодішній очільник музею Сергій Чайковський дав громаді УПЦ МП дозвіл на зведення на цьому місті каплиці. Через два роки релігійна громада МП встановила тимчасовий намет, який ще через рік перетворився на дерев'яну каплицю.

У 2012 року релігійна громада через суд отримала право власності на будівлю (але не на землю). У 2018-му НМІУ звернувся до Окружного суду Києва з вимогою визнати рішення про держреєстрацію прав громади УПЦ МП на незаконно зведену каплицю – протиправною.

У вересні 2023 року Північний апеляційний господарський суд підтвердив незаконність самочинного будівництва і зобов'язав знести споруду та привести земельну ділянку у попередній стан коштом особи, яка допустила правопорушення.

Рішення суду набуло законної сили й перебувало на стадії примусового виконання з 2 жовтня 2023 року. Аби прибрати будівлю благодійний фонд розвитку Національного музею історії України оголосив збір на суму 772 тисячі гривень і менш ніж за добу вдалося зібрати необхідні кошти.

 

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.